Читати книгу - "Емісар"

— Ти ж казав, що зараз у нас не може бути ніякої присутності флоїдів! — вигукнув я.

— На сто відсотків ніхто не гарантує. Тоді смерть.

Я підняв свою штанину і показав йому свій рубець, розташований аналогічно — ще свіжий:

— А це знаєш що таке?

— Що? — незворушно запитав Марк.

Я виклав йому історію про поранену косилкою ногу, яку зашивали кілька років тому тут, у Штатах, і як зовсім недавно я витяг звідти якусь металеву гидоту, що визначається рентгенівським знімком.

— Це був маяк, — безапеляційно відповів Марк. — Вони вставили його тобі, тому що якимось чином визначили, що хтось з першого ступеня має вийти на тебе. Можливо, була або є жінка, яка шукала тебе з тією ж метою, що і я, а вони намагалися взяти її і знищити.

— Для чого тоді мені влаштували зустріч з Інгою?

— Тому що її на той час уже знайшов я. Напевно, я десь наслідив і вони знали це. Ти вже був помічений цим маяком і так було легше стежити й за нею, якщо ви були разом.

— То чому не поставили такого маяка їй?

— О, Господи… — хитаючи головою, видихнула Інга.

— Це було ризиковано, — пояснив Марк. — Я б зачув щось не те. Я давно стежу за нею, а мої можливості тут досить високі. У мене підготовка набагато вища, ніж у агента будь-якої спецслужби. Тому вони діяли максимально обережно.

— А чому ж і твій пристрій, що спрямований на допомогу справі, скажімо так, справжніх землян, і мій, встановлений ворогами і з протилежною метою, вживлені у тіло в однаковий спосіб? Га? В одне й те саме місце і навіть рубці однакові! — я ніяк не хотів дати йому спокою.

— Це дійсно найзручніше місце, — знизав плечима Марк. — В анатомічному плані. У людини там наче простір між двома головками гомілкового м’язу. Там немає нічого важливого, а зверху усе покриває міцна пліва. Туди не полізуть задля жодної хірургічної операції у разі якоїсь хвороби. Маленький пристрій там ніяк не промацаєш через шкіру, і встановлений туди, він ніяким чином не заважає людині.

— Послухайте… — тихо, але рішуче промовила Інга. — Я більше не хочу цього чути. Цієї маячні п’яного з божевільним. Не можу. Будь ласка, замовкніть обидва. Або відпустіть мене куди-небудь, щоб я не чула. Я не втечу. Куди мені втікати?

— Гаразд, — сказав Марк. — Давайте на сьогодні закінчимо. Вам потрібно відпочивати. Можете мені не вірити. Але прошу, не робіть дурниць. Згадайте, де ви були нещодавно і як з вами поводилися. Якщо ви не хочете туди знову, у вас є лише один вихід — слухатись мене. Я не зроблю вам нічого поганого. Він підвівся і зробив крок до дверей, збираючись вийти в іншу кімнату — ту, що ближче до виходу. — І вас, — Марк зміряв Інгу спокійним поглядом, — ґвалтувати не збираюся. Швидше навпаки.

Двері за його широкою спиною зачинилися. За вікном уже була ніч.

Ночі у степу холодні. Щойно ховається сонце — миттєво вистигають розпечені земля та трави, і починає тягти студеним мороком. Він розтікається по землі, а надрання перетворюється у вологу паморозь, що обпікає тіло. В ярах і низинах збирається туман і лише птахи, які починають співати з першими променями сонця, поступово розтоплюють холодне нічне царство. Важко перебути таку ніч у степу без вогню і самому.

Вона дрібно тремтіла. Тубілай відчув це задовго до заходу сонця, коли його промені ще палили. Вже давно дівчина їхала, притулившись до його грудей і похиливши голову собі на плече. Вона спала, вимучена майже тридобовим перебуванням у степу, прокидаючись час від часу, починала важко дихати, не знаходячи собі місця.

Він вирішив не чекати темряви. Балка зручно ховалася між горбами. Тубілай прив’язав коней до дерева й обережно поклав її на землю. Полонянка дихала переривчасто, її схудлі щоки вкрив нездоровий рум’янець. Невдовзі вона почала кашляти. Душилася, не в змозі вдихнути. Давалася взнаки ніч, проведена на холодній землі у полоні буджаків. Тубілай укрив дівчину чим тільки міг і заходився розпалювати вогнище. Це було небезпечно, але не зробити цього — означало втратити її.

Вогонь запалав, а він взявся до іншої справи, без якої також можна було б втратити прекрасну полонянку. Тому, зрубавши в’яз, відтяв від стовбура шмат і, поставивши настояка, махнув ятаганом, розколюючи ковбан на дві неоднакові частини. Потім узяв грубшу і кінцем грізної зброї почав вибирати деревину. Він робив щось схоже до маленького жбану, у який можна набрати води. Обережно, не пошкодивши стінок цього коритця, Тубілай скінчив роботу і влаштував свій витвір у земляній заглибині, щоб той не перекинувся. А у вогнищі вже розжарювалося до червоного назбиране довкола каміння.

Вливши води з бурдюка у цю саморобну посудину, він кинув туди ж і камінець. Зашкварчало і пішла пара. Вибираючи кінцем кинджала вистигле каміння, Тубілай кидав у воду нове. Поступово вода закипіла і яничар-ага зняв з пояса маленьку шкіряну коробочку з зіллям. Суха трава полетіла в окріп. У маленькій скляночці з випеченої глини знайшлося щось схоже на мазь і він зачепив звідти кінчиком ножа. Вода булькала, розносячи серед степу незвичний аромат чужоземних трав. Нарешті він припинив чаклувати над напоєм і склав руки у молитві перед заходом сонця. Він просив у всемогутнього Аллаха милості для цієї невірної.

А потім, розв’язавши її сорочку, розтер цією ж маззю груди та плечі. Дівчина пила маленькими ковтками, розхлюпуючи напій тоді, як починав душити приступ кашлю, і Тубілай тримав її голову, адже сама полонянка вже не мала сил. Вона приймала тепер усе, що пропонував їй ворог. Без жодного слова, без жодного прояву невдоволення.

Темрява опустилася на степ. Підкинувши у вогонь ще кілька патиків, Тубілай повернув її обличчям до вогнища, а сам ліг поруч, притискаючись до дівчини і зігріваючи її