Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

— Кров?

— Кров не завжди вдається зберегти. Вона хутко псується. Я її викидаю.

— Значить? — Сахно відчула, як ноги й руки холонуть їй з перестраху. — Значить?

— Це ще нічого не значить. Лишається точна формула крові. Треба знайти індивіда з точнісінько таким складом крові — вважайте, я підкреслюю — точнісінько таким складом крові, бо в даному разі, коли з організму виточено абсолютно всю кров, групового добору, як це робиться при переливанні крові, зовсім не досить. Груповий добір далеко не досконалий. Коли в організмі є бодай трохи рідної крові, доливання її за методом групового добору задовольняє, незначні відбіги від повної тотожності хутко зникають. Одногрупні дози, може, й не цілком тотожної крові, легко асимілюються і дають динамічний моноліт. Зовсім інша справа, коли в організмі не лишається й краплі рідної крові. Відживлення організму можливе тоді тільки з умовою цілковитої індивідуальної, а не групової тотожності крові. Тільки з такою умовою клітинам повертаються їхні моторні й животворчі функції, організм відроджується… Але… ви мусите добре знати, як важко знайти подібну індивідуальну тотожність крові, адже навіть сама по собі кров кожного організму не є щось постійне — під впливом тих чи інших причин вона може щохвилини мінятися. Проте…

— Проте?

— Проте… — Гальванеску всміхнувся ще блідіше, — перешукавши пів земної кулі або хоч третину її, можна натрапити й на абсолютну точність. У такому разі позичаєте літр «на розплід»., і коли рідна кров відживить рідні клітини, цілком досить надалі крові групового добору донора.

Сахно рвучко підбігла до Гальванеску.

— Ваші спроби були вдалі, докторе?

— Поміж моїх спроб були й вдалі…

— Значить, ви згодні? Докторе, ми знайдемо потрібну нам кров! Ми перешукаємо цілу земну кулю!..

Того ж вечора підстаркуватий санфіліст поганенького галацького радіотелеграфу, вперше за багато років праці заінтригований змістом своїх радіограм, спішно вистукував короткого листа, заадресованого в шістдесят п’ять найбільших міст земної кулі.

В шістдесят п’ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь мали вони знайти одного адресата — інститут переливання крові.

В короткому листі були дві хімічні формули й відчайдушний заклик прийти на поміч: сповістити, чи є при інституті донори з точно таким індивідуальним складом крові…

Вже на ранок почали надходити відповіді. Десяток за десятком реєструвалися вони в картотеці контори радіотелеграфу й негайно ж, телеграфом, переказувалися в маєток відомого не тільки в околицях Галаца, а й у цілій Румунії дідича й наукового діяча, доктора Гальванеску.

Там із нервовою поспішністю розбирали ці стрічки тремтливі руки дівчини. І щоразу, після кожної нової відповіді, обидві руки безсило опускалися: відповіді були негативні чи пропонували формули з маленькою неточністю. У такому разі стурбовані очі дівчини загорялися і з надією шукали стверджуючого погляду свого патрона.

Але патрон заперечливо хитав головою, і очі ті знову меркли до другої телеграми.

Протягом дня надходили телеграми-відповіді. 59 міст дали свої відповіді на заклик із Буджацьких степів. Тільки шестеро адресатів мовчали ще, і не можна було відгадати причин їхньої мовчанки: чи радіозаклик не потрапив на їхні антени, чи ретельні інститути старанно перевіряли паспорти своїх донорів і ще не закінчили цієї роботи.

Проте це не зменшило надії в серці Сахно — з галицької антени полинули заклики ще в півста міст усіх чотирьох материків.

Цей день для Сахно марно не проминув. З раннього ранку й до пізньої ночі вона не вставала з-за робочого стола й не виходила з лабораторії.

Гальванеску із зв’язаними руками покоївся в глибокому кріслі і, дарма що сидів у такій незручній позі, працьовито виконував роль ментора… під дулом свого власного браунінга.

Сахно — з крейдою в руці біля чорної дошки, з ланцетом біля операційного стола, з олівцем над фоліантами викладок і формул, у гумових рукавицях над пробірками — була найретельнішим із усіх відомих колись Гальванеску учнів.

Третього дня населення, а особливо поліція міста Галаца були стривожені. Відомий у місті й славетний на всі околиці лікар-хірург доктор Патрарі несподівано й іаємничо зник. Десятки пацієнтів з аристократичного кола, яке обслуговував лікар Патрарі, марно прождали в прийомній свого лейб-медика до пізнього вечора. Поліцейські агенти, викликані переляканою родиною, не могли дати ради й мусили спішно протелефонувати в Бухарест, в найкраще шпигунське бюро.

Відомо було тільки одне. О восьмій годині ранку до особняка лікаря Патрарі підкотив великий приватний автомобіль. Керувала ним жінка — очевидно, молода й вправна спортсменка. Але за великими дорожніми окулярами й під довгим дорожнім плащем годі було розпізнати й запам’ятати її риси. Вона подзвонила й попросила негайно аудієнції в хірурга. Старий лакей доповів медикові, що саме в цей час докінчував свій вранішній туалет. Лікар Патрарі вийшов до жінки й мав з нею коротку розмову. Вона благала лікаря негайно сісти в авто і їхати до хворого, якому загрожує смерть. Лікар Патрарі категорично відмовився, посилаючись на ранню годину. Але жінка вийняла з сумки цілу паку асигнацій і поклала їх на стіл. Після цього лікар зразу згодився і вже через п’ять хвилин сидів у авто. Авто рушило і вмить зникло за рогом. Більше старий лакей не міг розповісти нічого. Він тільки плакав і побивався за своїм старим паном.

Його зразу ж арештували, хоча його абсолютна невинність і була цілком очевидна. Після цього він заплакав ще дужче, присягаючися, що якби був знав, то не пустив би свого пана, а жінку-автомобілістку задушив би власними руками. Але, звичайно, нічого знати він не міг. Звідкіля, скажімо, міг би він знати, що коли авто виїхало в степ і вражений лікар Патрарі висловив своє здивування, а потім почав навіть протестувати, то неввічлива жінка показала йому револьвер загальновживаної системи браунінг і чемно запропонувала не опиратися.

Лікаря Патрарі знайшли тільки через місяць, але його важко було впізнати, бо цілий цей місяць він не голився і в нього відросла здоровенна борода. Поголитися ж він не міг через те, що цілий цей місяць сидів у ізольованій кімнаті. Таємнича жінка замкнула його там проти волі і, щедро забезпечивши харчами й питвом на цілих два роки,