Читати книгу - "Великий Гетсбі, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

- А й справді.- Я підвівся.- їдьмо, Томе. Нікому не хочеться пити.

- Я хочу знати, що має сказати мені містер Гетсбі.

- Ваша дружина вас не кохає,- сказав Гетсбі.- І ніколи не кохала. Вона кохає мене.

- Ви збожеволіли! - вигукнув Том.

Гетсбі, пополотнілий від хвилювання, зірвався на ноги.

- Вона вас ніколи не кохала, чуєте? - закричав він.- Вона пішла за вас тільки тому, що я був бідний і вона втомилася чекати. Це була жахлива помилка, та все одно вона ніколи не кохала нікого, крім мене!

Тут ми з Джордан спробували були піти, але Том і Гетсбі почали навперебій, один від одного наполегливіше, вимагати, щоб ми залишилися, мовби даючи зрозуміти, що їм нема чого приховувати від нас і що нам взагалі випало велике щастя - відчути на собі силу їхніх пристрастей.

- Сідай, Дейзі.- Том марно силкувався перейти на батьківський тон.- Про що зрештою ідеться? Я хочу почути все - від початку й до кінця.

- Я вже сказав вам, про що йдеться,- мовив Гетсбі.- І триває воно вже п’ять років, тільки ви про це не знали.

Том рвучко обернувся до Дейзі.

- Отже, ти п’ять років зустрічалася з цим суб’єктом?

- Ні, ми не зустрічались,- відповів Гетсбі.- Зустрічатися ми не могли. Але протягом усіх тих п’яти років ми кохали одне одного, друже, а ви не знали про це.

- І оце все? - Том по-пасторському з’єднав пучки своїх товстих пальців і відкинувся на спинку крісла.- Ви божевільний! - гримнув він.- Не знаю, що там між вами було п’ять років тому, до мого знайомства з Дейзі,- хоч, їй-богу, мені невтямки, як ви спромоглися навернутись їй на очі, хіба що доставляли на кухню продукти з бакалійної крамниці. Але решта - то все брехня, мерзенна брехня. Дейзі кохала мене, коли ми одружувались, і кохає мене тепер.

- Ні,- похитав головою Гетсбі.

- А я кажу - кохає. Просто з нею трапляється: навигадує собі всякого і зопалу утне дурницю.- Він мудро покивав.- А головне, і я її кохаю. Я не святий, буває, що й побавлюся трошки, й попустую, але врешті я завжди повертаюся до Дейзі й кохаю тільки її одну.

- Який же ти гидкий,- сказала Дейзі. Вона обернулася до мене, голос її зазвучав на октаву нижче, і кімната, здавалося, сповнилася зневаги, що бриніла в ньому.- Ти знаєш, чому нам довелося виїхати з Чікаго? Ні? Дивно, що ніхто досі не потішив тебе розповіддю про те, як він там «трошки побавився».

Гетсбі підійшов і став поряд неї.

- Не треба, Дейзі,- сказав він твердо.- Все це вже позаду й не має ніякого значення. Ти тільки скажи йому правду - скажи, що ніколи його не кохала,- і все це забудеться раз і назавжди.

Вона звела на нього невидющі очі.

- Господи... як... як я могла його кохати?

- Ти ніколи його не кохала.

Дейзі завагалась. Вона подивилася на Джордан, на мене з якимось благальним виразом в очах, неначе лише тепер зрозуміла, що робить,- і неначе досі, власне, зовсім і не збиралася нічого робити. Але вона зробила. Відступати було вже запізно.

- Я ніколи не кохала його,- сказала вона з видимою нехіттю.

- Навіть у Капіолані? - раптом спитав Том.

- Так.

Знизу, з бального залу, на гарячих хвилях повітря спливали стлумлені, здушені акорди.

- Навіть того дня, як я ніс тебе на руках з Панч-Баулу, щоб ти не замочила ноги? - В голосі його забриніла хрипка ніжність.- Дейзі?..

- Прошу тебе, перестань,- промовила вона холодно, але вже без злості. Потім подивилася на Гетсбі.- Ну, от і все, Джею,- сказала вона й почала запалювати сигарету, але рука її тремтіла. Нараз вона жбурнула сигарету разом із запаленим сірником на килим.- Ні, ти забагато хочеш! - скрикнула вона.- Я кохаю тебе тепер - хіба цього не досить? Я не можу змінити того, що було.- Вона заплакала, безпорадно дивлячись на нього.- Колись я кохала його,- але тебе я також кохала.

Гетсбі широко розплющив очі, а тоді заплющив їх зовсім.

- Мене ти також кохала,- повторив він.

- І це теж брехня! - люто кинув Том.- Ви перестали існувати для неї. Господи, та нас із Дейзі зв’язує стільки такого, про що вам не дано знати, такого, що не забувається й не забудеться ніколи!

Я бачив, що кожне його слово завдає Гетсбі фізичного болю.

- Дайте мені поговорити з Дейзі віч-на-віч,- мовив він.- Вона зараз надто схвильована і...

- Я й віч-на-віч не зможу сказати тобі, що ніколи не кохала Тома,- жалібно призналася вона.- Бо це неправда.

- Ну, звісно, неправда,- підхопив Том.

Вона обернулася до свого чоловіка.

- А тобі ніби й не однаково,- сказала вона.

- Ну, звісно, не однаково. Й надалі я краще дбатиму про тебе.

- Ви не розумієте,- сказав Гетсбі стривожено.- Вам уже не доведеться дбати про неї.

- Он як? - Том округлив очі й засміявся. Він цілком опанував себе, бо знав, що переміг.- А це чому?

- Дейзі йде від вас.

- Бридня.

- Ні, це правда,- з видимим зусиллям підтвердила Дейзі.

- Нікуди вона не піде! - Том раптом перейшов у навальну атаку.- В усякому разі, не до звичайнісінького шахрая, який надіне їй на палець украдену обручку.

- Я не бажаю цього слухати! - скрикнула Дейзі.- Їдьмо, благаю вас, їдьмо звідси!

- Хто ви, власне, такий? - гримів Том.- Про те, що ви належите до кодла Мейєра Вольфсгайма, мені вже відомо. Дещо про вас і про ваші афери я вже з’ясував - а завтра знатиму ще більше.

- З’ясовуйте, скільки вашій душі завгодно, друже,- спокійно відповів Гетсбі.

- Я вже знаю, що являли собою ваші «аптеки».- Том обернувся до нас і скоромовкою пояснив: - Вони з Вольфсгаймом поскуповували крамнички у завулках Нью-Йорка й Чікаго й розгорнули в них продаж самогону. І це тільки одна з його оборудок. Я з першого погляду сприйняв його за бутлегера і, як бачите,