Читати книгу - "Робінзон Крузо, Даніель Дефо"

Поринувши в такі роздуми, я поволі посувався вперед. Ця частина острова здалась мені багато приємнішою, ніж та, де я оселився. Скрізь, куди не кинеш оком, савани, чи то луки, порослі зеленою травою та квітами і вкриті чудовими гаями. Я побачив тут безліч папуг, і мені дуже захотілось піймати хоч одного, щоб приручити його й навчити говорити. Після багатьох марних спроб мені вдалося піймати пташеня, збивши його палицею; я знайшов його у траві й відніс додому. Але минуло кілька років, поки він заговорив; усе ж таки я навчив його звати мене на ім’я. З ним, між іншим, трапився випадок, який, можливо, розважить читача в своєму місці цієї оповіді.

Обхід острова цілком задовольнив мене. По низинах та лугах я бачив зайців (чи схожих на них тварин) і силу-силенну лисиць; проте ці лисиці дуже відрізнялись від своїх родичів, яких мені доводилось бачити раніше. Мені не подобалось м’ясо цих тварин. Хоч я підстрелив їх кілька, але в цьому не було потреби, бо харчів у мене вистачало; можу сказати навіть, що харчувався я чудово. Я завжди міг вибирати між трьома сортами м’яса: козлятиною, голубами й черепахою. Додавши до цього родзинки, я мав чудовий стіл, якого, гадаю, не постачив би й Ліденголлський ринок. 41 Отже, хоч яке сумне було моє становище, а все ж я мав за що дякувати богові: я не тільки не терпів голоду, а їв досхочу, навіть міг іноді ласувати.

Під час цієї подорожі я робив не більше двох миль на день, якщо рахувати навпростець; але я так багато кружляв, оглядаючи місцевість та роздивляючись, чи не спіткаю чого нового, що добирався до місця ночівлі зовсім стомлений. Звичайно я спав на дереві, а іноді, якщо знаходив зручне місце, влаштовував огорожу з кілків, вбиваючи їх у землю або від дерева до дерева, так що ніякий хижак не міг підійти, не збудивши мене.

Дійшовши до морського берега, я остаточно переконався, що для своєї оселі вибрав найгіршу частину острова, бо на своєму боці я за півтора року піймав лише три черепахи, а тут весь берег був укритий ними. Крім того, тут водилося хтозна-скільки птахів різних порід і, до речі, пінгвіни. 42 Були такі, яких я ніколи не бачив, і такі, чиєї назви я не знав; м’ясо багатьох із них було дуже смачне.

Коли б я захотів, я міг би настріляти птиці без числа, але я беріг порох та дріб і волів стріляти кіз, оскільки їхнє м’ясо смачніше. Тут теж було багато кіз, більше, ніж у моїй частині острова, але до них було дуже важко підкрастись, бо місцевість тут була рівна, і вони помічали мене значно раніше, ніж коли я був на горбах.

Цей берег, безперечно, був набагато привабливіший від мого, а проте я не мав ніякої охоти переселятись. Проживши в своїй садибі більш ніж півтора року, я звик до неї. А тут я почував себе ніби на чужині, і мені кортіло додому. Пройшовши берегом на схід дванадцять миль або близько того, я вирішив, що час повертатись. Я встромив у землю високу тичку, щоб позначити місце, бо вирішив, що наступного разу прийду сюди з іншого боку, тобто зі сходу від мого житла, і таким чином обійду навколо всього острова. Але про це далі.

Я вертався додому новою дорогою, гадаючи, що завжди зможу окинути поглядом весь острів і не зіб’юся з дороги до своєї оселі, але я помилився. Відійшовши від берега не більше як на дві чи три милі, я спустився в широку западину, оточену лісистими горбами з усіх боків так щільно, що не було ніякої змоги роздивитись. Я міг би орієнтуватись за сонцем, але треба було точно знати його положення цієї пори дня.

На моє горе, було хмарно. Не бачачи сонця, я три чи чотири дні блукав цією долиною, марно шукаючи дороги. Нарешті я мусив знову повернути на берег моря, на те саме місце, де стояла моя тичка, і звідти вернутись додому тим шляхом, яким я прийшов. Ішов я не поспішаючи й часто відпочивав, бо стояли страшенно душні дні, а я ніс багато важких речей - рушницю, набої, сокиру та інше.

Під час цієї подорожі мій собака сполохав козеня й кинувся на нього, але я вчасно підбіг і врятував козеня від собачих іклів. Мені дуже хотілось узяти його з собою, бо я давно вже мріяв приручити пару козенят і розвести череду ручних кіз, щоб забезпечити себе м’ясом на той час, коли в мене вийдуть усі запаси пороху та дробу.

Я зробив козеняті нашийник, і не без труднощів повів його на мотузці (мотузку я зсукав з прядива від старих канатів і завжди носив її з собою). Дійшовши до свого куреня, я пересадив козеня через огорожу і там покинув, бо мені не терпілось якнайшвидше добратись додому, де я не був уже більше як місяць.

Не можу висловити, з яким задоволенням вернувся я до свого старого пристановища й простягся в гамаку. Ця маленька подорож і безпритульне життя так стомили мене, що мій «дім», як я його називав, здався мені цілком упорядкованим житлом: тут мене оточувало стільки вигод і було так затишно, що я вирішив ніколи не відходити від нього далеко, поки мені судилось лишатися на цьому острові.

Майже тиждень я відпочивав і від’їдався після своїх блукань. Більшу частину цього часу я був зайнятий важкою працею - робив клітку для папуги, який став зовсім ручним і дуже здружився зі мною. Потім я згадав про бідолашне козеня, покинуте в огорожі, і вирішив піти привести його додому або нагодувати. Я знайшов його там, де покинув, бо воно й не могло втекти і вже майже здихало з голоду. Я нарубав йому суччя та гілочок і перекинув через огорожу. Коли воно поїло, я хотів повести його на мотузці, як раніше, але від голоду воно стало таким смирним, що побігло слідом за мною, немов собака. Я завжди годував його сам, і воно зробилось таким ласкавим та втішним, що ввійшло до сім’ї моїх домашніх тварин