Читати книгу - "1Q84, книга 2, Муракамі Харукі"

— Але якби цього не сталося, то ми з вами тут не зустрілися б, правда?

— Цього ніхто не знає. Це питання імовірності. Але, мабуть, ви маєте рацію.

— Те, що ви кажете, твердий факт чи гіпотеза?

— Гарне запитання. Однак розрізнити ці дві можливості надзвичайно важко. Ось послухайте, як про це говориться в одній давній пісні: "Without your love, it's a honkey-tonk parade". — Чоловік тихо проспівав собі під ніс. — "Без твоєї любові це лише дешевенький балаган". Ви знаєте цю пісню?

— "It's Only a Paper Moon".

— Так, і 1984 рік, і 1Q84 рік, у принципі, однакового походження. Якщо ви не вірите у світ і, крім того, нікого не любите, то все здається фальшивим. У будь-якому з двох світів лінію, що відділяє гіпотезу від факту, здебільшого очима не видно. її видно тільки в душі.

— А хто перевів залізничну стрілку?

— Хто перевів залізничну стрілку? І на це важко відповісти. Причинно-наслідковий зв'язок у цьому разі не має особливої сили.

— Так чи інакше, чиясь воля занесла мене в цей світ з 1Q84 роком, — сказала Аомаме. — Але не моя.

— Це правда. Ви перемістилися в цей світ через те, що поїзд, на який ви сіли, після стрілки пішов іншою колією.

— До цього приклали свою руку карлики?

— У цьому світі вони існують. І принаймні тут їх так називають. Але не завжди вони мають людську подобу й назву.

Прикусивши губу, Аомаме задумалася над сказаним.

— Ваші міркування здаються мені суперечливими. Припустімо, що карлики перевели стрілку й перенесли мене в

1Q84 рік. Але якщо вони не бажають, щоб я вам щось зробила, то чому навмисне привели мене сюди? Хоча усунення мене мало б відповідати їхнім інтересам.

— Це нелегко пояснити, — спокійним голосом відповів чоловік. — Та у вас, бачу, швидко працює голова. Сподіваюсь, що, може, ви хоч трохи зрозумієте те, що я збираюся сказати. Як я вже зазначав, для світу, в якому ми живемо, найважливіше те, щоб підтримувався баланс між добром і злом. Карлики або їхня воля мають надзвичайну силу. Але чим частіше вони нею користуються, тим автоматично дедалі більше зростає опір цій силі. Таким чином світ підтримує делікатну рівновагу. Такий принцип залишається незмінним у будь-якому світі. Абсолютно те саме можна сказати про світ з його 1Q84 роком, в якому ми зараз перебуваємо. Як тільки карлики почали виявляти свою надмірну силу, автоматично народилася антикарликова сила. І, напевне, саме вона втягла вас у цей 1Q84 рік.

Усе ще лежачи на синій маті своїм велетенським тілом, немов кит, викинутий на морський берег, чоловік глибоко дихав.

— Якщо вести розмову, послуговуючись згаданою аналогією із залізничною колією, то можна сказати ось що. Вони можуть перевести стрілку. Внаслідок цього поїзд котиться по новій колії. Колії 1Q84 року. Однак вони не здатні розрізнити пасажирів, які сіли на цей поїзд. Тобто, можливо, в ньому їдуть і небажані для них люди.

— Непрошені пасажири, — сказала Аомаме.

— Саме так.

Торохнув грім. Сильніше, ніж перед тим. Але блискавка не спалахнула. "Дивно", — подумала Аомаме. Хоча грім ударив зовсім близько, блискавки не було. Не падав і дощ.

— Ви зрозуміли, що я досі сказав?

— Слухаю, — відповіла Аомаме, вже відвівши вістря голки від вибраної точки на чоловіковій шиї і спрямувавши його вгору. Тепер вона мусила зосередитися на його розповіді.

— Там, де є світло, повинна бути й тінь, а там, де є тінь, — світло. Немає тіні без світла й світла без тіні. В одній книжці Карл Юнґ ось що пише: "Якщо людина — позитивна істота, то її тінь — негативна. Що більше людина намагається стати добрішою і досконалішою, то її тінь виразно проявляє волю стати темнішою, злішою і руйнівнішою. Коли людина, виходячи за свої фізичні межі, намагається досягти духовної повноти, її тінь спускається в пекло й стає дияволом. Бо в цьому природному світі спроба людини стати вищою за себе так само, як стати нижчою, — гріх".

Невідомо, карлики добрі чи злі. У певному сенсі це виходить за межі нашого розуміння і словесного формулювання. Ми з давніх-давен живемо разом з ними. Відколи добро й зло не існували окремо. З тих часів, коли людська свідомість тільки зароджувалася. Та найважливіше, що, незалежно від того, вони — добро чи зло, світло чи тінь, тоді, коли вони пускають у хід свою силу, обов'язково виникає зворотна реакція. Тому цього разу майже одночасно з тим, як я став представляти карликів, моя дочка стала представляти анти-карликову силу. Таким чином підтримувалася рівновага.

— Ваша дочка?

— Так. Це вона першою привела карликів. Тоді їй було десять років, а тепер — сімнадцять. Одного разу вони з'явилися з темряви й через неї прийшли в цей світ. І зробили мене своїм представником. Дочка була перцепієнткою, а я — реципієнтом. Здається, ніби ми випадково наділені такими якостями. У всякому разі, вони нас знайшли, а не ми — їх.

— І ви зґвалтували власну дочку.

— Єднався, — сказав чоловік. — Це слово набагато ближче до правди. Крім того, я єднався з дочкою як ідеєю. "Єднатися" — багатозначне слово. Суть у тому, що ми стали одним цілим. Як перцепієнтка й реципієнт.

Аомаме хитнула головою:

— Я не розумію того, що ви кажете. Ви мали статевий зв'язок з власною дочкою чи ні?

— Відповідь: і так, і ні.

— Те саме було з Цубасою?

— Те саме.

— Але ж матка Цубаси була реально порваною.

Чоловік хитнув головою.

— Ви бачили тільки ідею в людській подобі, а не реальну людину.

Аомаме не встигала за швидким потоком розмови. Зробила паузу й віддихалася. Потім продовжила:

— Ви хочете сказати, що ідея втекла, прибравши людську подобу?

— Якщо казати коротко.

— Отже, я не бачила реальної Цубаси?

— Тому її забрали назад.

— Забрали назад? — спитала Аомаме.

— Забрали назад і лікували. Вона дістала потрібне лікування.

— Я не вірю вашим словам, — коротко сказала Аомаме.

— Не можу вам за це дорікати, — спокійно відповів чоловік.

На якийсь час Аомаме втратила мову. А тоді запитала:

— Ви стали представником карликів завдяки тому, що багатозначно зґвалтували власну дочку як ідею в людській подобі. Однак одночасно з тим, як ви стали їхнім представником, реагуючи на це, ваша дочка покинула вас і, так би мовити, стала вашим супротивником. Ви це стверджуєте?

— Саме це. Тому вона залишила свою дооту, — сказав чоловік. — Але побоююсь, що навіть після таких слів ви не зрозумієте, про що йдеться.

— Доота? — перепитала Аомаме.

— Це — щось схоже на живу тінь. Однак до цього причетний ще один чоловік. Колишній мій друг. Чоловік, вартий довіри. Я передав дочку йому. А не так давно до цієї справи долучився добре вам відомий Тенґо-кун. Він і моя дочка випадково зійшлися разом й утворили команду.

Здавалось, ніби раптом час зупинився. Аомаме не знаходила потрібних слів. Заціпенівши, вона очікувала, коли час знову рушить.

А чоловік провадив далі:

— Вони обоє мали якості, що доповнювали одна одну. Те, чого не вистачало Тенґо-куну, мала Еріко, а те, чого бракувало їй, мав він. Вони доповнювали одне одного й, об'єднавши сили, виконували одну роботу. І її наслідки мали велике значення в контексті утвердження антикарликових сил.

— Вони утворили команду?

— Вони не мають ні любовних, ні статевих стосунків. Тому не варто переживати. Якщо, звісно, ви таке підозрюєте. Еріко ні в кого не закохувалася. Це не входило в її наміри.

— І які наслідки їхньої спільної роботи? Якщо говорити конкретно.

— Щоб це пояснити, треба вдатися до ще однієї аналогії. Вони, так би мовити, запустили в хід щось схоже на антитіла проти вірусу. Якщо вважати дії карликів вірусом, то вони створили й розповсюдили антитіла проти нього. Звичайно, такий погляд односторонній, і якщо подивитися на це очима карликів, то, напевне, Тенґо й Еріко — переносники вірусу. Все на світі має свою протилежність.

— Це реакція, про яку ви згадували?

— Саме так. Людина, яку ви любите, й моя дочка, об'єднавши сили, взялися до такої роботи. Словом, у цьому світі вони буквально йдуть одне вслід за одним.

— Але ж ви сказали, що це не випадково. Тобто що я прийшла в цей світ з чиєїсь волі. Це правда?

— Правда. Ви прийшли сюди, в цей світ з 1Q84 роком, з чиєїсь волі й з певною метою. І те, що ви й Тенґо-кун зійшлися, незалежно від своїх ролей, — зовсім не випадковість.

— З чиєї волі й з якою метою?

— Пояснювати це — не мій обов'язок, — відповів чоловік. — Вибачте.

— Чому ви не можете пояснити?

— Це не означає, що не можу пояснити. Та якби я пояснив, то моє пояснення втратило б свій зміст.

— Ну, тоді я поставлю вам інше запитання, — сказала Аомаме. — Чому це саме на мене впав вибір?

— Очевидно, ви ще не знаєте чому.

Аомаме кілька разів рішуче похитала головою.

— Чому — не знаю. Зовсім.

— Усе дуже просто. Бо між вами й Тенґо-куном сильне взаємне притягання.

Аомаме надовго замовкла. Відчула, як на чолі виступив рясний піт. Мала таке відчуття, ніби її повністю вкрила тонка невидима плівка.

— Притягання, — повторила вона.

— Взаємне і дуже сильне.

Почуття, схоже на гнів, безпричинно піднялося в її душі. Вона навіть передчувала, що її от-от занудить.

— Я не можу в це повірити. Він, напевне, мене не пам'ятає.

— Е ні, Тенґо-кун добре пам'ятає, що ви існуєте в цьому світі, й шукає вас. І досі не любив іншої жінки, крім вас.

Аомаме на хвилину втратила мову. А в той час з короткими перервами торохтів грім. Здається, нарешті й дощ линув. Великі дощові краплі заперіщили об віконні шибки готелю. Однак їхній стукіт майже не доходив до вух Аомаме.

— Ваше право — вірити чи не вірити, — сказав чоловік. — Але краще повірити. Бо це — беззаперечна правда.

— Ви хочете сказати, що він мене ще пам'ятає, хоча минуло вже двадцять років, як ми не бачилися? Хоча навіть не розмовляли віч-на-віч.

— Ви міцно стиснули його руку в порожній аудиторії початкової школи, коли вам було десять років. Щоб на таке піти, вам, напевне, довелося зібрати всю свою відвагу.

Аомаме скривилася.

— А звідки ви про це знаєте?

Чоловік не відповів на її запитання.

— Тенґо-кун ніколи цього не забував. Постійно думав про вас. І зараз думає. Раджу вам у це повірити. Я багато чого знаю. Наприклад, що й тепер ви думаєте про Тенґо-куна, коли самозадовольняєтеся. Уявляєте собі його постать, хіба ні?

Злегка розтуливши рот, Аомаме не знаходила слів для відповіді. Тільки тихо дихала.

А чоловік провадив далі:

— Не соромтесь цього.