Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- А кого потрібно? Тебе? Тому що ти вже на прямому шляху до них? - все ще сердилася Джин. – Цікаво, і багато ти тут такого напідглядав та напідслуховував?

- О, дивись-но, взялась таки за справу! - підковиляла до неї Міра, прискіпливо оглядаючи вимитий казан. - Вмієш, якщо захочеш. Давай-давай, ще парочку відмиєш, потім підлогу виметеш.

- «Спитай у брата того зілля, яким він тебе вчора помилково пригостив», - пролунав у неї в голові глузливий голос золотистого дракона . – «Підсип його старій, і подивимося, чи зможе вона кружляти навшпиньках, крутячи худим задом».

Джин пирснула зо сміху, а потім розреготалася, коли нічого не розуміюча Міра зиркнула на неї своїми маленькими чорними очима.

- Не буду я сьогодні драїти твої казани, бабка! - кинула їй з викликом дівчина, піднімаючись на ноги. - Теж мені, розкомандувалася, володарка гір! Іди, скаржся!

Джин почула сміх Даная.

- Чого іржеш, вона все ж таки поперла. Навіть кульгати перестала. В майбутньому, ти б міг не влазити зі своїми їдкими слівцями, коли я з кимось розмовляю? І ще, Данай, якщо ти зібрався стати моїм другом, дай мені слово, що не будеш отиратися і підглядати за мною ночами.

- «Дуже треба мені дивитися, як інші у ліжку порсаються. У моєму теперішньому стані мене це навіть не цікавить», - пробурчав він у відповідь. Голос у нього був низький, приємний. Не схоже було, що він старий або хворий. - «А ти могла б спробувати все-таки не розмовляти зі мною вголос?»

- «І скільки ж тобі років, Данай?» - подумки подумала Джин, подивившись на нього при цьому.

- «Добре, розумниця, швидко вчишся. Я трохи молодший за Варона, мені двадцять сім. Але ось вже як два роки, я тиняюся в подобі примари».

Тут їх уявну бесіду перервала поява самого Варона в супроводі непереможної та войовничої Міри, у якій на обличчі застигла прямо таки драконяча зловтішна посмішка.

- Джинджер, мені не подобається, коли мене відривають від справ, особливо по таким дрібницям! - суворо глянув на неї Варон. - Міра скаржиться, що з тобою неможливо впоратися. Вона живе в цій вежі вже дуже давно, і Міра заслужено старша на кухні, а ти зобов'язана їй підпорядковуватися. Те, що ми разом спимо - ще не дає тобі права чинити свавілля!

- А чому б тобі не відправити мене на конюшню, вигрібати кінське лайно? Тоді ввечері від мене буде просто разити покорою! – зухвало заявила Джин, стиснувши від образи кулаки .

- Чудова ідея. Вирушай на конюшню! - сердито наказав Варон, зводячи брови. - Тільки ти напевно забула, що коли просилася зі мною - ти обіцяла бути моєю служницею, моєю тінню, коханкою, чим завгодно. Так ось, будь ласкава - навчись виконувати свої обіцянки!

- Ясно. Я все зрозуміла! - крізь зуби процідила вона, відвівши потемнілі очі від Варона . - А тебе, стара відьма, я в наступний раз скину зі скелі!- проходячи повз Міри, ледь чутно буркнула Джин.

- «Хороший хлопець цей Варон, чи не так?» - єхидно запитав Данай, спостерігаючи, як несамовито Джин махає вилами.

- Чому мені здається, що і в цьому теж винен ти ?! - сівши на сіно, позаду стійл, запитала вона у прямуючої за нею примари . - Ти ніби навмисне підбурив мене, наводячи тінь на Варона.

- «Це я чи що непокірну дівчину тягнув за язика? Я взагалі мовчав, як ти і просила!» - обурився Данай.

- Варон хоче, щоб я була слухняною дівчинкою і в той же час пристрасною, і щоб зі мною було менше клопоту. Як думаєш, що він зробить, якщо я не послухаюсь? - примружилася дівчина, піймавши себе на шаленій думці.

- «Шмагати, гадаю, не стане. Залякувати смертю близьких - теж ні, це не в характері Варона. Але безкарною ти не залишишся. Б'ють зазвичай по самому чутливому місцю. Не роби дурниць, Джин, я сподіваюсь на твій розум!»

- Золотце, а ти часом не знаєш, де в цій фортеці можна знайти мисливській лук? А, згадала! На кузні я бачила наконечники для стріл, треба загляну туди! - рішуче скочила з місця Джин.

- «Ти зібралася прикінчити стару? Або що? Мені не подобається вираз твого обличчя! Кинь негайно цю дурню!» - Не відставав від неї Данай, здатний проходити скрізь і через все.

Але цього дня все складалося саме так, щоб сьогодні вона здійснила задумане. Коваль, захоплений роботою навіть не помітив, як спритні дівочі руки стягнули зі станка лук і сагайдак зі стрілами. Маршали, що стояли на варті біля воріт, відволіклися на служницю, яка розсипала яблука, спостерігаючи як та, кожен раз нахиляючись матюкається, проґавивши тим часом, як Джин вислизнула за ворота, які так і не встигли зачинитися після того, як у двір в'їхало декілька возів.

- «Куди ти зібралася? Зупинись недоумкувата! От би тріснути тобі зараз!» - Данай розлютився і стривожився одночасно.

- Я збігаю на полювання і до вечора повернуся! - променисто посміхнулася примарі Джин. - А тріснути ти мене не зможеш, і поплентатися за мною теж, адже як я зрозуміла, ти не можеш покинути межі фортеці, ти прив'язаний до неї. Так що чекай мене, милий, зі здобиччю!

- «Дівчисько пустоголове! Ти замерзнеш або тебе з'їдять барси! Але якщо ти після цього повернешся - тебе зжере сам Варон! О, боги, що вона чудить?!» - стогнав їй услід Данай.

Джин вабила свобода, нехай недовга, але від цього вона ставала ще солодшою, вона засліплювала її, як сліпив очі цей сніг.