Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  А ти що, не можеш прочитати мою пам'ять? — спитав я, здивувавшись.

— Я не ментальний образ із твоєї голови. Зараз це неможливо, тому що міст у твою свідомість тримав Дірінтіл. Зараз я ментальна ілюзія без доступу до твоєї пам'яті.

—  Ось як, - сказав я і задумався про те, чи правду вона мені каже чи ні. — А я взагалі зможу відкрити міжсвітовий портал сам?

—  За нашими відомостями, так. Але доведеться пожертвувати кількома десятками кілограмів кристалів душ для живлення порталу. Ну чи одним ось таким, — вказала вона пальцем на душу Дірінтіла.

— Якщо не брати до уваги спроби цього Диринтіла захопити моє тіло, то ви чесні зі мною. А отже, гадаю, варто спробувати. До речі, нітірі, що залишилися в штучному вимірі, там не помруть? Чи варто зробити ще кілька артефактів, в які можна буде їх помістити?

— Нас там забагато залишилося. Диринтіл не зовсім був чесний з тобою, там близько ста тисяч нітірі. У подібний артефакт вони не помістяться, хіба що п'ятдесят. Часу до наступного зменшення штучного виміру має вистачити виготовлення артефактів, але вони немає печаток на душі, якими їх витягне. Вони повинні самі попрямувати через портал.

Приймати рішення нашвидкуруч я не хотів, а тому, залишивши артефакт разом із Сальмірою та парою тисяч душ біля портального кільця, повернувся до модуля, де й пишу зараз про це.

Треба переспати з подіями та вирішити, що робити далі. Підсвідомо я вже знаю, що хочу піти через портал у нормальний світ, але ось свідомістю поки що не зовсім це усвідомлюю, особливо з урахуванням зради від одного з нітірі.

----

Буду дуже вдячний якщо поставите лайк цій книзі, а також підпишетесь на мій профіль.