Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

— Усе веде до нього.

— До повного щастя нам не вистачало тільки вбивства в «Будинку Ваги»... Ви в Забєгові дуже уважно пильнуєте, і йому, мабуть, стало важко гастролювати у вас, отож він перебрався до Ниси. Варто такому маніякові раз скуштувати крові, то надалі вже не може втриматись.

Барбара мовчала. Не хотіла пояснювати, що саме це вбивство чомусь аж ніяк не вписується в систему «абеткового вбивці». Може, той чоловік і справді шизик? У цьому не було б нічого дивного. Кожен злочинець, а вбивця особливо, певною мірою є психопатом. А тим більше той, який узяв на душу життя стількох людей.

Тим часом слідча група скінчила роботу на місці злочину й повернулася до комендатури. Вбитий, Павел Ерліх, мав двадцять чотири роки, мешкав у Бжегу, а працював у ниському цеху металургійного заводу. Помер від рани, завданої гострим предметом у серце. Смерть настала враз. Перед смертю Ерліх до крові побився з противником чи противниками. У нього була фінка, її знайдено біля трупа. На руків’ї залишились відбитки пальців Ерліха. Взято проби крові з тротуару. Це виявить, чи другому учасникові бійки теж було завдано ран.

— Розтин трупа напевно підтвердить, що вбитий перебував у стані сильного сп’яніння, — додав міліцейський лікар. — Хоч я й так у цьому переконаний.

— Убивство, — рапортував керівник групи, — не носить ознак грабунку, бо в кишені вбитого ми знайшли гаманець з грошима — понад вісімсот злотих. Однак світла смужка на лівій руці вказує, що вбитий носив годинник, якого при ньому не знайдено.

— Треба негайно їхати на завод, — розпорядився полковник. — Маємо знати, з ким Ерліх дружив і з ким ворогував. Перевірити, хто сьогодні не вийшов на роботу. Чи хтось не прийшов поранений. Зібрати відомості у лікарнях і на станції швидкої допомоги — чи не надавали комусь допомоги з колотою раною. Запитати про це і в лікарнях сусідніх населених пунктів. Повідомити про вбивство у Бжег і провести детальне опитування громадян, зокрема приятелів покійного, його дівчини й так далі. Відвідати робітничі гуртожитки. Може, там лежить хтось, порізаний ножем.

— Все буде виконано, полковнику.

— Ще одне, — звернувся Пйотровський до Слівінської , — нагадайте, як звати того вашого підопічного.

— Влодзімєж Ковалевський. Мешкає в Нисі, вулиця Зембровіцька, 18. Працює на складі «Сполем».

— Перевірити, чи той тип ночував удома й чи є сьогодні на роботі. Він — водій складу «Сполем». Зробити це абсолютно таємно. Ковалевський ні в якому разі не повинен знати, що за ним слідкують. Принагідно дізнайтесь також, чи цей Ковалевський часто їздить до Забєгова і які саме магазини обслуговує.

— Добре було б проглянути дорожні путівки Ковалевського, — втрутилася в розмову Слівінська. — Особливо мене цікавлять дати: 24 червня, 18 липня, 2 і 15 серпня. Куди він їздив у ці дні? Чи його шлях часом не пролягав через Забєгово?

Лейтенант, якому було доручено це зробити, записував продиктовані Барбарою числа, полковник же додав:

— Щоб ніхто не запідозрив, хто саме вас цікавить. Перевірте дорожні путівки водіїв, які працювали на складі «Сполем» від 15 червня до 1 вересня. Коли про щось питатимуть — поясніть, що перевіряєте порожні рейси на дорозі до бази.

— Це пов’язано з Ерліхом? — запитав лейтенант.

— Не знаю, — відповіла Слівінська.

— У всякому разі, — пояснив полковник, — відомості про Ковалевського дати негайно. Пані Слівінська задля них і приїхала з Забєгова.

— Зрозуміло! — Лейтенант здогадався, що йдеться про «алфавітного вбивцю». — Наш Ерліх — чергова жертва того вампіра?

— Так-так, і це при розслідуванні слід взяти до уваги.

Секретарка сповістила, що телефонують із Забєгова.

— Розмовляйте ви, — запропонував полковник, подаючи дівчині трубку.

Слівінська коротко виклала Зайончковському суть події в Нисі. Майор наказав їй лишитись у місті ще на кілька днів, щоб у разі потреби допомогти слідству. Звичайно, якщо полковник Пйотровський погодиться.

Розслідування вбивства Павла Ерліха йшло звично. Того самого дня вислухали робітників, що працювали з ним у одному цеху. Відгуки про Ерліха аж ніяк не були добрими. Хлопець часто прогулював. Лікар знав його як симулянта, котрий раз у раз намагався дістати бюлетень. Найчастіше це траплялося в періоди запою.

Раніше Ерліх мешкав у робітничому гуртожитку, проте був виселений звідти за пияцтво та бешкети й мусив їздити на роботу аж зі свого Бжега. Цікаво навіщо, бо й удома міг знайти роботу за таку ж платню. Міліція в Бжегу не брала його на облік, не міг нічого про нього сказати і дільничний, хоча добре знав своїх підопічних. Як це часто буває, в рідному місті молодик був спокійний і гречний. «Шумів» у Нисі. Пошуки в лікарнях і на станції «швидкої допомоги» не дали жодних результатів, але слідство виявило, що вбитий мав нульову групу крові, а кров на тротуарі була різна: переважно групи «0», але були й плями групи «ARh+».

В особистих картках професійного водія Влодзімєжа Ковалевського зазначалась і його група крові — «ARh+». Невже випадковий збіг? Однак водія зараз допитати не можна було: він з’явився на роботу о шостій ранку і поїхав у далекий рейс, десь аж під Щецін. Не пощастило також виявити, де і як він провів вечір, коли було вбито Ерліха. Сусіди не бачили, коли водій повертався додому, а в членів сім’ї не питали, аби завчасу не сполохати підозрюваного.

Товариші Ерліха по роботі спочатку не виявляли особливого бажання розмовляти про нього. Вони нічого не знають, нічого не чули. Хто дружив з Ерліхом? Їх це взагалі не цікавить. Їм про це нічого не відомо. Чи мав у Нисі дівчину? Може, й мав, його про це ніхто не розпитував.

Очевидно, люди не хотіли мати жодних справ з міліцією, аби потім не тягали по судах. Лише коли полковник Пйотровський доручив лейтенантові Слупському привести до комендатури надто неговірких, аби трохи освіжили пам’ять, усі побачили, що непереливки, й потроху розв’язали язики.

Таким чином стало відомо про кількох хлопців, ровесників Ерліха, з якими він товаришував. Лише дехто з них працював у цеху, інші