Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін 📚 - Українською

Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

528
0
22.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа" автора Альфред Деблін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 167
Перейти на сторінку:
не повернувся, я твердо стою на ногах, мене так просто не проймеш, так просто не проймеш! «Коли прийде товстушка, скажіть, що в мене родич помер. Одержав звістку. Дядько, чи щось таке. А на обід я сюди не прийду, на мене хай не чекає. Скільки з мене?» — «За одну гальбу, як завше». — «Ага». — «А пакунок тут залишите?» — «Який ще пакунок?» — «О, а вас таки добряче прихопило, Біберкопфе! Давайте без дурниць, вже якось опануйте себе. А пакунок я збережу». — «Який ще пакунок?» — «Та йдіть уже, подихайте свіжим повітрям».

Біберкопф вийшов на вулицю. Господар позирає на нього крізь шибку: «Щоб тільки не принесло його назад. Ну й ну! Такий міцний чоловік. Ото товстушка баньки вилупить».

Перед будинком стоїть блідий чоловічок, права рука в нього на перев'язі, а кисть у чорній шкіряній рукавичці. Він уже добру годину стоїть тут, на осонні, й не йде нагору. Він повернувся з лікарні. У нього дві доньки, вже великі, а потім ще й хлопчик народився, мав чотири роки, і ось помер у лікарні. Спершу була просто ангіна. Лікар сказав, що невдовзі ще раз зайде, але прийшов тільки ввечері й зразу сказав: негайно в лікарню, підозра на дифтерію. Малий пролежав там місяць, уже був майже одужав, аж тут підхопив скарлатину. І за два дні, вчора, амінь, головний лікар сказав: серцева недостатність.

Чоловік стоїть перед вхідними дверима, жінка нагорі кричатиме й ридатиме, як учора, всю ніч, і дорікатиме, що не забрав малого з лікарні три дні тому, коли той був майже здоровий. Але ж сестра-жалібниця казала, що в нього ще бацили у горлі й що додому не можна, бо вдома ще є інші діти. Жінка не хотіла цьому вірити, але ж діти справді могли заразитися. Він так і стоїть. Перед сусіднім будинком галасують діти. Раптом йому спало на думку, що коли він привів малого, в лікарні спитали, чи тому зробили укол із сироваткою проти дифтерії. Ні, сказав він, не зробили. Чекали лікаря цілий день, а він з'явився ввечері й одразу сказав їхати до лікарні.

Й чоловік з покаліченою на війні рукою кинувся бігцем вулицею, перетнув її, добіг до наріжного будинку, заскочив досередини, але йому сказали, що лікаря немає дома. Як то немає? Але ж зараз ранок, кричав він, лікар мусить вести прийом. Двері кабінету прочинилися. На порозі з'явився лисий гладкий пан, упізнав інваліда й завів того до кабінету. Чоловік не сідає, розказує про лікарню, про те, що дитина померла, лікар тисне йому руку.

«Ми ж на вас чекали, всю середу, з ранку до шостої вечора. Двічі посилали за вами. А ви не йшли». — «Але ж я таки прийшов». А чоловік знову переходить на крик: «Я каліка, ми проливали кров на фронті, а тепер мусимо чекати, з нами можна робити, що заманеться!» — «Будь ласка, сядьте, заспокойтеся, прошу вас. Адже дитина померла зовсім не від дифтерії. У лікарні часто можна заразитися». — «Нещасливий випадок тут, нещасливий випадок там. А ми мусимо чекати, як прислужники, а наші діти хай собі дохнуть, як здихали й ми».

За півгодини він повільно спускається сходами, постояв на сонечку і піднявся до себе нагору. Жінка порається на кухні. «Ну що, Паулю?» — «Ну що, стара?» Вони взялися за руки й похилили голови. «Ти ще не їв, Паулю. Зараз подам». — «Я був у доктора, сказав йому, що він у середу не прийшов. Дав йому жару». — «Але ж наш Паульхен зовсім не від дифтерії помер». — «То байдуже. Я так йому і сказав. Якби дитині зразу зробили укол, то хлопчику не довелося б лягати в лікарню. Взагалі не довелося б. Але доктор не прийшов. Тож я йому й дав жару. Треба ж і про інших думати, щоб такого не повторилося. Хоча таке, напевне, ледь не щодня трапляється, хто його зна». — «Ну, бери їж. А що ж тобі дохтор сказав?» — «Та він, взагалі, непоганий чоловік. Уже в літах, а має купу роботи, всенький день на ногах. Я це розумію. Видно, справді-таки, судженого і конем не об'їдеш. Він мені чарку коньяку налив, щоб я заспокоївся. І пані дохторова також вийшла». — «Ти, напевне, там добряче розкричався, Паулю?» — «Та ні, тільки спочатку, а потім усе мирно було. Він сам визнав: хтось мав йому про це сказати. Він непоганий чоловік, але таки треба було сказати».

Він увесь тремтить, поки їсть. Жінка плаче в сусідній кімнаті, потім вони разом п'ють каву біля плити. «Кава в зернах, Паулю». Принюхався до чашки: «Таки справді».

А завтра — могила сира[67], та ні, опануймо себе

Франц Біберкопф зник. Того дня, як він одержав листа, Ліна по обіді пішла до нього додому. Вона хотіла зробити йому сюрприз — покласти на ліжко камізельку, яку сама сплела. І ось сидить чоловік удома, тоді як йому треба йти торгувати, особливо зараз, у передріздвяну пору, сидить собі на ліжку, присунув до нього стіл і колупається у будильнику, розібрав на дрібні деталі. Вона спершу лякається, що він удома й може дочасно побачити камізельку, але він на неї й не гляне, витріщається тільки на стіл та на свій будильник. Їй це до речі, вона може хутенько сховати камізельку біля дверей. А він так словом і не прохопився, що це з ним таке, з похмілля він, чи що, й що це за дивний вираз обличчя, таким вона його ще не бачила, й колупається у своєму старому будильнику, як сновида. «Будильник же був справний, Франце». — «Ні, ні, він був несправний, постійно дзижчить і невчасно дзвонить, я вже розберуся, в чім тут річ». Поколупався ще трохи в будильнику й облишив, натомість взявся у зубах длубатися; а на неї навіть не гляне. Стривожена його незрозумілою поведінкою, вона пішла собі додому, нехай, думає, виспиться. І от навідалася ввечері, а його немає. Розрахувався за помешкання, спакував речі, все прихопив із собою — і гайда. Хазяйка нічого не знає, він віддав їй плату за квартиру і сказав, щоб вона записала в його картці, що він у від'їзді. Напевне, довелося вшиватися від когось, га?

Після цього минуло двадцять чотири жахливі години, поки Ліна нарешті розшукала Ґотліба Мека в надії, що він допоможе. Той також переїхав на іншу квартиру, тож Ліна все післяобіддя бігала від кнайпи до кнайпи, аж поки знайшла його. Але він нічого не знає, та що може трапитися з тим Францом,

1 ... 33 34 35 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"