Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 12 – Запах.

Я задихалася від того потоку почуттів, що обрушив на мене Ларі. Та він як з ланцюга зірвався, дорвавшись до «солоденького». Точно дівчина на дієті о другій годині ночі, коли голод терпіти не залишається жодних сил, і ти йдеш до холодильника зробити бутерброд.

Зараз я почувала себе тим бутербродом. І мені б відштовхнути Ларі, заліпити ляпас, показати, хто тут встановлює правила. Ось тільки сил чинити опір зовсім не було чи не було бажання? Чого вже собі брехати, бажання відштовхувати цього нага з рожевим хвостом ось ні грама не було.

У мене, звичайно, немає за плечима цілої роти хлопців, але двоє було, і жоден з них не цілував мене настільки пристрасно. Та мені муркотіти хотілося, тертися, просити, благати. Щоправда, зробити я нічого не могла, рот був зайнятий. Втім, засмучуватися я навіть не думала, досліджуючи руками торс і передбачувану попу. Так, я до неї дорвалася, і відступати не збиралася.

– С-Світлано ... – стогнав Ларі, і від його глухого голосу у мене внизу живота мало не вібрувало все.

Гаразд, будь що буде, я хочу його. І нехай хтось спробує відірвати мене від цього чоловіка, я йому…

Додумати я не встигла, почувши стукіт у двері. Розчаровано застогнавши, Ларі впав на ліжко, важко дихаючи і мало не поїдаючи мене своїми очима з подовженими зіницями. Наївний. Невже він і справді думає, що завівши мене до стану легкої трясучки, я його виставлю? Та й подобається він мені, ніжний, чуттєвий. До того ж, що важливо, я для нього особлива, як мені й хотілося. Не знаю, може й наївно, але я хочу вірити, що він мене не зрадить.

– Нікого немає! – Гаркнула я і, ковтнувши, поповзла по чоловікові верх, проводячи язиком по його грудях. М-м-м…

– М-м-м… – вторив моїм думкам Ларі.

– Світлано? – Спантеличено прокричав за дверима Сан. – Все добре?

– Так! – Вигукнула я на одній ноті, закотивши очі від задоволення. А Ларі не промах, зрозумів, що я його не збираюся виганяти? Як же приємно! Завжди знала, що моя шия ерогенна зона.

– Я з приводу вечір-ки, – тим часом продовжував Сан. Він навмисно?

Застигши, я зітхнула, і Ларі знову впав на ліжко. І що мені робити? Послати Сана? Я, звичайно, можу, але ще не так стерва, щоб не цінувати те, що цей чоловік для мене зробив. І може будь-який інший на його місці вчинив би так само, але саме Сан доглядач храму, саме він піклуватися про мене і моє приємне проведення часу, а сам чи йому хтось допомагав, неважливо.

Вставши з ліжка, відчуваючи тягнучий дискомфорт внизу живота, я кинула на Ларі хижий погляд і, підійшовши до дверей, злегка відчинила їх, виглянувши.

– Зі мною все гаразд, – швидко випалила я. – Давай про вечірку поговоримо пізніше?

Сан застиг, подивившись на мене, і я ледве не скрикнула, коли його зіниці різко витягнулися, перетворюючись на тонкі щілини, а ніздрі затремтіли, немов у хижака, який вистежив свою здобич.

– Сан, ти чого? – Невпевнено зиркнувши на чоловіка, вимагала я відповіді і неважливо, що від страху ноги підкошувалися. – Ну, якщо хочеш, давай зараз обговоримо все з приводу вечірки… – таки не витримала я його немигаючого зміїного погляду.

Ось завжди я потрапляю! І що йому не так? На секунду я й сама застигла, вражена своєю здогадкою. Вони ж чутливі до запахів? Чи це стосується лише зміїної форми? Ага, мрій Світлана. Чого ж у нього тоді зіниці так витяглися і ніздрі тремтять?

Скосившись на свого мовчазного вартового, боячись побачити його погляд, я відсторонено подумала про те, що треба було б дізнатися ім'я цього чоловіка. Втім, зараз я перейнялася до нього повагою. На мене він якщо і косився, то не сильно, старанно відвертаючись. І вже не знаю, тактовність не дозволяла чи він мене просто боїться, але діє правильно, схвалюю.

– С-Світлано ... – прошипів Сан, привертаючи мою увагу, але в мене від його голосу холодок вздовж хребта пройшовся. Може, ну його? Адже я можу забігти в кімнату і зачинити двері. Цікаво тільки, чи вони мене врятують?

Втім, вирішити я щось не встигла, тому що двері, які я тримала, відчинилися, і ні, не завдяки Сану, а завдяки Ларі. Скоса подивившись на чоловіка, я навіть брови підняла, Ларі виглядав точно не так, як я звикла його бачити. Зібраний, риси обличчя загострені, очі ледь не палахкотять, а весь він натягнутий, наче тільки й чекає команди для рішучого кидка. І я б, напевно, злякалася за свого нага з рожевим хвостом, якби весь його вигляд не кричав про те, що він нічим не гірший за Сана і захистити себе чудово зможе сам.

– Дістали! – Виплюнула я, від чого чоловіки здригнулися, боязко на мене зиркнувши, навіть мій охоронець відійшов трохи. – Виходь, – процідила я крізь зуби, кинувши погляд на Ларі.

– Але, Світлано… – прошепотів він, округливши очі. Ага, дуру знайшов, бо я не побачила, що він не такий білий і пухнастий, яким хоче здаватися.

– Ніяких «але». Ідіть, тьху, повзіть, розбирайтеся між собою, а мені до Предводителя час. Зачекався вже, – хмикнула я, розтягнувши губи в акулячій посмішці.

А я казала! Незадоволена жінка – найнебезпечніша і найзліша. Своїх жінок довели, тепер і мене доводити почали, ось тільки не врахували, що розплата буде швидкою. Я борги не люблю, тож поверну все з відсотками.

– Ходімо, – кивнула я мовчазному охоронцеві, знову забуваючи, що вони повзуть, а потім махнула рукою. Яка різниця? Сенс зрозумілий, вже добре.

Фиркнувши, проходячи поруч із Саном і Ларі, я гордо розправила плечі, не до них мені. А я їм ще хотіла допомогти! Гаразд, зараз і справді Предводитель важливіший.

Дійшли ми до дверей, які вели в печеру хвилин за десять і навіщо питається їм магія? Наскільки я пам'ятаю, майже в кожній книзі маги по клацанню пальців відкривають портали, щоб з однієї кімнати в іншу перейти. Ось не мій день, та все тут!

Кивнувши чоловікові, я натиснула щосили на двері, відчиняючи їх та проскакуючи всередину. У печері було ясно, що вже тішило, так що я почала озиратися на всі боки, бажаючи зрозуміти, де ж провела ніч. Велике, розлоге дерево я знайшла відразу, з цікавістю розглядаючи його і помічаючи цікаву картину з коренів у вигляді зміїного хвоста. Бр…