Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

- Непогана квартирка, - Артем розташувався біля барної стійки, зчепивши руки перед собою. 
 
- В яку тебе ніхто не запрошував, між іншим, - невдоволено підтискають губи, знімаю підбори і прикриваю очі, насолоджуючись тим , як добре стало ногам. 
 
- Ти купила її на ті гроші, що зняла з мого рахунку? - як би ненароком цікавиться він, а насправді дає зрозуміти що він до цієї квартирі теж має відношення і прогнати я його просто так не можу. 
 
- Ні, мені подарував її коханець, а твої гроші я спустила на шмотки і відпочинок, - огризаюся я, а сама непомітно підходжу до стелажу і ховаю рамки з фотографіями Вікторії, щоб у Артема не виникло зайвих питань. 
 
- Так якщо ти так хотіла відпочити, могла мене прямо попросити відправити тебе на якийсь курорт, Поля, замість того щоб тікати, прихопивши з собою гроші, - нахиляє голову набік і пильно розглядає мене примруженим поглядом. 
 
Мені нема що на це відповісти. Та й не хочеться. Я так втомилася за сьогодні, що все на що мене вистачає - дійти до дивана. 
 
- Дякую що допоміг сьогодні, Артем, але тобі вже час. Напевно, вже з десяток пропущених від дружини на телефоні. 
 
- Ревнуєш? - з викликом запитує він, я ж так гублюся від його нахабства, що просто кліпаю, дивлячись на нього, не в силах видавити з себе відповідь. 
 
- Давай просто зробимо вигляд, що не зустрічалися. І будемо жити так само як і три роки до цього, - втомлено прошу його, але звичайно ж він мене не слухає. 
 
- Ні, ми поговоримо з тобою. Зараз. Тому що це не жарти, Поліна.Нехай ти моя колишня дружина, бачити яку, скажу чесно, бажанням я не горю, але колись ми були близькими людьми і прожили разом не один рік. Тому я повинен проконтролювати ситуацію і переконатися, що цей старий хрін відстав від тебе. 
 
- Заспокойся, Артем, ти надаєш занадто багато уваги цій ситуації. Сьогодні був мій останній день роботи в бутіку, більше ми з ним не перетнемося, - виставляю перед собою долоні і примирливо кажу я.                                    
 
- Ти так кажеш, наче складно пробити тебе за номером машини. Не будь такою легковажною, Поля. Я не від  того що мені робити немає чого зараз тут з тобою торчу, замість того щоб спати в ліжку зі своєю дружиною. 
 
І чомусь слова Артема відбиваються болючим уколом в саме серце. Мене звичайно давно відпустило, але ж почуття власниці ніхто не відміняв. А ще той факт, що його дружиною стала саме та блондинка з якою я його бачила підливає масла в вогонь. Напевно, якби це був хтось інший, я б не реагувала так гостро. 
 
- І що ти пропонуєш? Вартувати мене вдень і вночі? Дякую звичайно, але моєму хлопцеві це не сподобається, - злюся я. 
 
Кілька хвилин Артем задумливо дивиться в одну точку. Між його брів засіла похмура складка. А тим часом я безсоромно розглядаю його. І десь глибоко всередині прокидається хвиля тепла до цього чоловіка, яку я давно в собі придушила. 
 
В голові одна за одною кружляють спогади про наше спільне життя. А ще я думаю про нашу дочку і про те, що буде якщо він про неї дізнається.            
 
Зізнатися чесно, мені шалено хочеться зараз показати йому Аню, сказати - подивися чого ти позбувся, на що проміняв життя з нами. Запитати, невже та повія варто цього? Невже йому й справді з нею набагато краще, ніж було зі мною?                                     
 
Але я швидко відкидаю цей швидкоплинний порив, бо знаю що буде черговий скандал. Який може закінчиться тим, що Артем відсудить у мене опіку над дочкою. Він може. Я навіть не сумніваюсь. 
 
- Значить так, - нарешті відмирає він, підходить до холодильника і відкриває дверцята.

Там очікувано порожньо, що дивує його. Я роблю вигляд, що не помічаю його спрямованого на мене погляду з нотками здивування.

-  Збереш необхідні речі, я знайду тобі квартиру, завтра відвезу тебе туди. 
 
- Я нікуди не поїду, у мене купа справ, - перебиваю його. - Хто взагалі дав тобі право розпоряджатися моїм життям? - закипаю я і починаю по-справжньому нервувати. 
 
- Будеш сидіти там тихо як мишка, - не звертаючи на мене уваги продовжує Тимур, - продукти тобі буде привозити моя людина, ніяких телефонних дзвінків. Нічого. Машину залишиш тут, щоб по ній тебе не могли відстежити. А я в цей час спробую вирішити ситуацію, що склалася. 
 
- Артем, ти перегинаєш палицю. Ми не герої фільму, що за конспірація? Навіщо такі заходи? 
 
- Запитаєш мене про це, коли твій дорогий Весенін заявитися до тебе додому разом зі свитою і наступного разу, гарантую, право на телефонний дзвінок тобі ніхто не дасть. 

- Квартира оформлена не на мене, він не дізнається де я живу, - вже не так впевнено вимовляю я. 
 
- Поліна, - втомлено зітхає Артем, - просто хоч раз послухай мене і зроби як кажу. Це для твоєї ж безпеки. 
 
- Ти перебільшуєш, ось побачиш, нічого не трапиться. До того ж, не думаю що Микола стане шукати зі мною зустрічі після того як зрозумів що у мене насправді є чоловік. 
 
- Я тобі все сказав. До завтра, Поліна. І краще збери валізу, інакше, присягаюся, винесу тебе з дому в чому одягнена будеш і не дозволю купити жодної речі.                   
 
Після цього Артем просто розвертається і виходить з квартири. Я ж сиджу на дивані, немов зачарована, і намагаюся переварити все, що сталося за сьогодні. А ще усвідомити, що мій колишній чоловік мені не приснився. Він і справді був тут.