Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

Він одразу ж відповідає на поцілунок. Поруч із Владом я вже зовсім не соромлюся. Мені дуже хочеться відчувати кожен його дотик, кожен поцілунок, мені хочеться, щоб він бачив, як мені приємно…

Тому, коли він відривається від моїх губ і плавно переходить поцілунками на шию, я не стримую тихий напівстогін. 

Владу, схоже, подобається моя реакція, бо він одразу ж притискає мене ближче до себе. Я відчуваю, що йому дійсно трохи зносить дах поруч зі мною і потайки сподіваюсь, що я дійсно одна-єдина, хто доводить його до такого стану…

Його долоні все наполегливіші. Мені здається, що я палаю під його натиском. І хай я сиджу верхи і може здатись, що контролюю процес і ситуацію, насправді всім, як і завжди, заправляє він… А я і не проти. Навпаки, я хочу підкорятися йому, хочу плавитись від його дотиків і отримувати задоволення, яке тільки він і може мені подарувати… 

Від таких відвертих думок щоки, здається, миттєво червоніють. 

— Селіно, ти просто неймовірна, — шепоче він мені на вухо. — Ніхто ніколи не заводив мене так, як ти…

 — Я  кохаю тебе, — знову і знову відповідаю я. Мабуть, можна було б сказати щось більш вигадливе, але навіщо? Адже для мене головне саме це — що я хочу бути з ним, хочу належати йому завжди…

— І я кохаю тебе, сьогодні буде дуже довга і солодка ніч, — обіцяє Влад, зазираючи мені в очі, а потім затягує у черговий солодкий поцілунок… 

***

Провівши поглядом Влада, який вийшов з будинку та пішов до машини, я вирішую не відкладати свій задум надовго. Адже чим раніше в нього будуть на руках бажані козирі, тим кращі він отримає результати…

Тому я не гаючи часу, набираю номер Алі, який вона мені продиктувала, коли ми були в них з Кирилом у гостях. Якраз незадовго до того, коли туди увірвалися копи…

Тоді вона сказала мені телефонувати в будь-який час, мовляв, їй буває нудно, і вона з задоволенням побазікає. От я користаюся цим запрошенням, благо, є привід — запитати, чи все в них добре, чи вирішилися ті проблеми. Звісно, про поліцію я по телефону не говоритиму, Влад вже розповів мені про те, що зв’язок можуть прослуховувати. Взагалі порадив телефонувати через Whatsapp, бо він надійніше захищений…

— Алло, — відразу відгукується моя нова знайома. — Привіт, Селіно! Рада, що ти подзвонила! 

— Привіт! Та трохи переживала, чи у вас все добре, от вирішила набрати…

— Все прекрасно… Ну крім того, що Кирило зараз вже четвертий день у дружини, — зітхає Аля. — Сказав, буде аж на вихідних, тобто ще днів два. 

— Тобі мабуть нудно… — зітхаю я.

— Та є трохи… Ні, ну мій другий коханець тут часу не гає, я ж зараз у нього до речі. Але він теж працьовита конячка… Хто його знає, о котрій прийде. Точно, може, заїдеш? — Аля сама пропонує мені те, заради чого я дзвонила. — Поспілкуємось, і можеш з нами на вечерю потім залишитись.

— Ну, сьогодні Влад теж на роботі… — я роблю вигляд, що роздумую, аби не видати свого нетерплячого бажання потрапити до дому її коханця. — Мабуть, я зможу приїхати і трохи погостювати, якщо звісно, твій друг буде не проти…

— Та чому йому бути проти? Він взагалі мені все-все дозволяє! — весело каже Аля. — Добре, тоді чекатимемо тебе на вечерю. О шостій нормально? Він ще може не прийде, то потеревенимо. А о сьомій буде вечеря. 

 — Чудово, я не проти, — кажу я. — А яка у вас адреса? 

— Відправлю тобі сюди, на Whatsapp, — відповідає Аля. — Дуже радію, що ти подзвонила!...

***

Я швидко відкладаю телефон і підходжу до шафи. Перебираю свій гардероб, роздумуючи, що краще одягнути. Зупиняюся на тій червоній сукні, в якій колись збиралася зустріти Влада, а він прийшов тоді додому з тією дівчиною… Після того випадку сукню я повісила в дальній куток шафи, щоб вона не нагадувала мені про неприємні емоції, пережиті в той день. Однак зараз мені вже смішно це згадувати, і те, як я тоді плакала… Адже тепер я не сумніваюся, що Влад кохає тільки мене. 

Тому без вагань обираю саме це вбрання. Приміряю сукню, взуваю туфлі на “шпильках”, волосся вирішую залишити розпущеним. Ще трохи косметики, краплинка парфумів — і моє відображення у дзеркалі здається мені бездоганним. 

Знаходжу той браслет з маленькою відеокамерою, який мені подарував Влад напередодні. Він виглядає, як звичайна прикраса, і увімкнути камеру можна, не привертаючи уваги, роблячи вигляд, що поправляєш  одяг. 

Вирішую зателефонувати Владу і попередити, а то ще повернеться додому раніше, не застане мене й буде хвилюватися. 

Коли він приймає виклик, швидко запитую:

— Ти не дуже зайнятий? Можеш говорити?

— Так, можу, мила, що там? — з цікавістю перепитує він. 

— Тільки що розмовляла з Алею, і вона запросила мене сьогодні до себе на вечерю. Ти не будеш проти?  

— Та в принципі ні, але поїдеш з охороною, — відповідає Влад. 

— Добре, я не буду довго затримуватися, — я рада, що все так якось вдало організувалося…

— Головне будь обережна з тим, що тобі дають, — нагадує він.

— Так, я пам’ятаю, все буде добре…