Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Робочий день на цьому закінчується. Бос жорстоко передає мене у спритні руки консультанта-стиліста. Дає їй деякі вказівки.

Запитати мою думку? Ще чого. Парочка навіть не думає. Як у ялинки не питають, в якому стилі прикрашати, так само і в мене. Стій і мовчи, Віко. Кліпай очима-гірляндами.

Угу, це й роблю.

Бєльський платить, нехай замовляє музику.

У дверях з жахом зупиняюся. Ні, я не на будь-які жертви замовника згодна.

- Коротко волосся не хочу обрізати!

Не те щоб мою шевелюру назвати чудовою, густою, блискучою. Але чим багаті, я й таку люблю, дбайливо розчісую ввечері та вранці темно-русяве волосся.

- Хіба я пропонував обрізати? - Кирило з подивом брову вигинає.

- Коротке каре для неї в самий раз, - мружиться, прикидаючи, Лія.

- Ні, довжину чіпати не треба. З рештою, як домовилися, - рятує бос від зазіхань на моє волоссячко.

Першим пунктом призначення стає салон краси. Я б сюди не наважилася зайти, ще з фасаду зазначила, що тут заклад не з простих. Просторий хол, що веде у різні зони. Величезний перелік послуг і всі співробітники у білих костюмчиках. Так, це не маленька перукарня з сусіднього будинку, куди я можу собі дозволити піти.

Всередині нас зустрічає адміністратор. Виявляється, чекали, записували.

Лія постійно торохтить, одночасно встигаючи розмовляти, показувати, робити в планшеті замітки. Вона така гучна. Голова йде обертом.

Ще не встигаю оговтатись, як вже лежу з маскою, а над моїми руками чаклує майстер з манікюру. Після першої маски терплю якусь штуку зі струмом, разом з тим надають моїм бровам форму. Нормальні у мене брови! У салоні вирішили, що треба поправити.

На цьому мене не залишають у спокої. Роблять лазерну епіляцію, обертають в плівку як гусеницю, наостанок педикюр отримую. Потім переводять в інший зал, де зустрічає радісно з ножицями перукар.

Після минулих процедур ще не відійшла, як на мою голову накидаються. Моторошно. Прикриваю очі, слухаючи вказівки Лії. Мучать моє волосся, мучать. Займаються обличчям, наносячи макіяж. І тільки в кінці розгортають до дзеркала, показати результат.

- Чудово! Можна було б ще відтінити передні пасма, тоді залишимо на наступний раз, - коментує Лія. - Як тобі, Віко? Подобається? - нарешті запитують у мене.

Розглядаю себе у дзеркалі з розкритим ротом від подиву.

По-перше, обличчя виглядає посвіжілим, без темних кіл від частого недосипу. Легкий макіяж природно підкреслює риси. З зачіскою взагалі очманіла. Волосся підрівняли, гарно вклали, надали насиченої яскравості кольору. Напевно, ще ніколи його настільки блискучими не бачила.

- Неймовірно... мені дуже подобається! - чіпаю свої прядки, на дотик приємні та шовковисті.

- Всі свої засоби з догляду викинеш у смітник. Прямо в салоні видадуть нові. З ними кожен день зможеш блищати, - обіцяє Лія, зробивши замовлення. Боюся навіть питати, на яку суму.

Завершенням походу в салон стає релаксуючий масаж спини. З нього і треба було починати. Ось де я кайфувала, мало не заснула, розімлівши.

Далі Лія тягне мене до дизайнерских крамниць. Доводиться приміряти гори одягу. На цінники намагаюся не дивитися, інакше нервово смикається око.

Стиліст сама приносить речі на мій розмір у роздягальню, а потім одні бракує, інші розхвалює.

Наші думки збігаються рідко.

Хоч визначилися з одягом для офісу і для прогулянок. Лія також підбирає до кожного луку сумку й взуття. Стільки нюансів, що мені і не снилося. Жилося набагато спокійніше з моїм звичненьким гардеробом.

- Білизну мені купувати необов'язково, - чиню опір зовсім вже інтимним речам.

Не збираюся я показуватися перед Кирилом аж у бікіні.

- Хм-м... - Лія крутить вішалкою з мереживним ліфчиком, дивлячись з докором. - Твій чоловік дав завдання купувати повністю все, що може стати в нагоді жінці на кожен день і на випадки урочистих подій. Без трусів ходити збираєшся?

- Ні, у мене вони є.

- Мені варто казати, що я про твою білизну думаю?

- Давайте візьмемо краще нове.

Що про мою білизну говорити? Зазвичай купую в коробці для розпродажу. Не тисне й добре.

- Переходимо до вечірнього вбрання. Ох, будеш блищати як принцеса, - метушиться біля мене стиліст. - Одягай і виходь, щоб я з усіх боків оцінила. Треба перевірити, як поведуть себе дизайнерські сукні в русі.

- Ці сукні навіть рухатися вміють? - насторожено розглядаю принесені вбрання.

- Віко, я давно так не сміялася, - Лія регоче, подаючи мені перший варіант на примірку.

А що? За ті гроші, що вони коштують, повинні й самі танцювати, як мінімум.

Першу коктейльну сукню Лія схвалює. Дивно, але тут все збігається. Навіть мені сподобалося, що вона не дуже відкрита, м'яка тканина, і я в ній така вся тендітна.

Наступна сукня у схожому стилі. Мені сподобалося, Лії ні. Відправила ще варіанти показувати. У мене скоро руки відваляться. Знімай-одягай, і це нескінченно.

Ось це б я ніколи не взяла. Розглядаю багряно-червону сукню. Ціна на неї нереально висока. Навіть колір, ніби з викликом. Збоку глибокий розріз до самого верху стегна, плечі відкриті. Хоча б з цікавості приміряю.

Бо коли ще випаде можливість в ексклюзивній суконці кружляти перед дзеркалом? На пам'ять сфотографуюся в ній та зніму.

Одягаю, притримуючи руками верхню частину. Виходжу до Лії за допомогою, мені треба ззаду блискавку застебнути.

- Вікторіє? - замість Лії натикаюся на боса.

Він завмирає переді мною, ошелешено розглядаючи плоди виконаної роботи.

- Скажете, непогано чи таке собі?

Обережненько цікавлюся. Раптом перестаралися ми, тоді ще й отримаємо.

- Ти виглядаєш так... так... що хочеться з'їсти, - мені здалося або він клацнув зубами?

В очах боса спалахує небезпечний блиск. Голодний, хижий, збочений.

Згораючи від збентеження, підкидаю руки, прикладаючи долоні до палаючих щік.