Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Розмова з лицарями ордену була відкладена на завтра. Перепросивши за те, що став причиною хвилювання, Альбрехт забрав Раду та пішов у спальню. Спати їм вже не хотілося, тому довгий час вони просто лежали та розмовляли. Заснули вже під ранок, а через декілька годин їх розбудив наполегливий стукіт у двері.

Ритуал зречення не зайняв багато часу. Він пройшов тихо, без зайвих слів. У тронній залі були лише п’ятеро: Філіп, Емма, Альбрехт, Рада та жрець, який проводив ритуал. За всіма правилами Ради там не мало бути, але ніхто не став сперечатися, коли Альбрехт попросив про її присутність.

Як тільки він промовив останні слова Рубін Володаря на його пальці спалахнув та згаснув. Всередині раптом оселилася гнітюча порожнеча. Прям там, посеред тронної зали хлопець опустився на підлогу та закривши обличчя руками заплакав. До нього підійшла Рада та ставши поряд на коліна, обійняла. 

Здається пройшло п’ять хвилин, десять. Ніхто їх не турбував. Ритуал був завершений, офіційний документ підписаний. Жрець, імператор та принцеса тихо покинули трону залу, залишивши їх наодинці. 

Альбрехт плакав і плакав, здається вперше розуміючи, що наробив. Але поряд була його Рада, його сім’я. Мірта та Грегорі Шліман також були його сім’єю. Вони виховали його, як власного сина, навчили всього, що вміли самі. Головне, вони навчили його любити та оберігати те, що дороге. Альбрехт був вдячний їм за кожен день, за кожен рік, що прожив у їх сім’ї. Тепер вони усі були у Чортогах Вічності, але пам’ять про них не повинна згаснути ніколи.

Вже коли сльози почали висихати, а розум прояснюватися, Альбрехт зрозумів, що хоче бути Шліманом. Його рідні чи прийомні діти будуть носити це прізвище. Так він збереже пам’ять про сім’ю, яка дала йому все. Він ніколи не був Мідним.

Усміхнувшись, Альбрехт пригорнув Раду до себе. Вони так просиділи ще деякий час, а потім пішли приводити себе до ладу. Попереду чекала важлива розмова з орденом