Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Хайдене! – Калерія підхопилася, міцно обійнявши його. – Як я рада! Хелено, привіт.– вона теж обійняла її.

–Це – Ансел.– представила Хелена.

Калерія потиснула йому руку, Ансел трохи зігнувся в поклоні й поцілував її.

–Ваша Величносте, радий зустрічі.

–Не вигадуй. –посміхнулася вона.– Тут я просто мер. Сідайте. Я приготую каву.

Коли вони з Хайденом розповіли Калерії все, кава в їхніх чашках уже охолола, а погляд Калерії став непроникним.

–Це все... Дуже складна історія, Хайдене. Ми всі чули її відгомони й зовсім в інших варіаціях. Потрібно зустрітися з Кланом. Розповісти Ельзі, Ейдану й Еймарку. Я думаю...

–Стій. Еймарк... Йому не варто... – похитав головою Хайден.

–Але... чому? – не зрозуміла Калерія.

–Він – наш син.– відповіла Хелена, відчувши, що її долоні похолоділи.

Очі Калерії, здавалося, полізли на лоб.

–Ваш, хто?! – шоковано запитала вона.

–Ну, тобто не наш, а Реджини і Реджинальда.–пояснив Хайден.– Йому краще не знати, хто ми.

–Послухайте. –вона підняла руки, відкривши долоні.– Еймарк читає душі. Він може знайти кого завгодно, у будь–якому циклі. А Ейдан він... проникає в думки і може вплинути на них, але, якщо Грейскін тут має інакший вигляд, або використовує свій дар, його слідів ми не знайдемо ні в чиїх головах. А ось душу самого Грейскіна знайти зможе тільки Еймарк.

Вони задумалися. Думки, що оберталися навколо вже дорослого сина, перервав Ансел.

–Ти не казала, що маєш сина.– зауважив він.

–Ну, ти маєш щось проти причепа? – запитала Хелена.

Він розреготався.

–Зовсім ні.

–До того ж у нашого причепа вже є свій. І вона теж досить доросла.– підмітив Хайден.

–Не встигла звикнути до думки, що мама, як стала бабусею…–зітхнула Хелена.

–В будь-якому разі, без Еймарка нам не впоратись.– зауважила Калерія.

–Я думаю, ти маєш рацію.– сказала Хелена.

–Я не згоден.– хитав головою Хайден.–Ми можемо залучити його так, щоб він не знав про нас?

–Я розповім йому про Грейскіна і пророцтво. –почухавши лоб, сказала Калерія.– Книга Доль повернулася до клану Яснооких і перебуває під охороною Хранителів.

Поговоривши з Калерією, Хелена перенесла себе і хлопців у свою квартиру і поставила речі. Дівчина, на правах господині будинку, першою побігла в душ. Ансел сів на дивані, втупившись у простору квартирку, виконану в білих і сірих тонах. Вона виглядала приємнішою за покої на острові, але Анселу все одно було дивно перебувати тут.

–Поясни ще раз, чому я маю жити у твоїй квартирі? – запитав Хайден, коли Хелена вийшла з ванної, переодягнена в майку і шорти, терла волосся рушником.

–Якщо Грейскін шукає нас, нам краще зараз триматися разом.– відповіла вона.

–Блиск. – зітхнув Хайден.– Ми схожі на героїв ситкому. Колишній чоловік ділить будинок і з дружиною, і з її новим хлопцем.

–Так... а–ну не виступай.– сказала вона, штовхаючи його у ванну.– Іди, обполоснися, смердиш.

–Додому мені все одно треба. – повернувшись, сказав він.– Я хочу побачити друзів, плюс мені потрібні речі. –він глянув на Ансела. – Тобі теж щось принесу, ти виглядаєш, як людина з іншої епохи.

–Що поганого в іншій епосі? – не зрозумів Ансел, дивлячись на свій камзол, розшитий шестернями, і вузькі штани зі стрілками.

–Нічого, якщо не збираєшся привабити місцевих хіпстерів, містере денді. – закотив очі він.

–Кого? – запитав Ансел, не розуміючи.

–Не звертай уваги. – сказала Хелена.– Він несе маячню, це його профіль.

Хайден втупився на Ансела, який стояв поруч із Хеленою, тримаючи її руку.

–Гаразд, я швидко. До того ж, вам напевно є, що обговорити.

Хайден вийшов з дому Хелени і зітхнув. Як же він любив Ґотлін, як він скучив за ним! За низкою магазинів і кав'ярень, парком у центрі міста, з атракціонами й солодкою ватою, він полюбляв низку двоповерхових будиночків на сусідній вулиці, високі багатоповерхові будівлі й маєтки на околиці, у модному районі новоявлених багатіїв. Пройшовши вздовж вулиці Айларіана, він повернув праворуч і вийшов на свій дім, зрадівши, він йшов далі, ледве не підстрибуючи, рідний дім... зовсім не змінився. Він досі жив у будинку батьків, не любив змін, до того ж його батько проводив у готелях більше часу, ніж удома, а мама всюди слідувала за ним. Вони навіть не знають, що Хайден відлучався майже на місяць. Батько в роз'їздах, будучи в складі міської ради, а мама супроводжувала його на кожному заході і поїздці, тому, що боялася розриву. Правду кажучи, їхній шлюб давно тріщав по швах, третя пластична операція допомогла мамі Хайдена мати бездоганний вигляд, але не зупинила батька від поглядів на сторону.

Він увійшов до будинку, поклавши ключі на тумбочку, розбувся і, скинувши речі, впав на диван. Дивлячись на блакитну стелю з малюнками, він усміхнувся. Це просто неможливо, він нарешті повернувся додому. Прийнявши душ, він розпакував рюкзак і сів за комп'ютер, поцілувавши монітор, він ніжно погладив клавіатуру. Як він сумував за всім цим, він дістав аркуш паперу, який лежав у кишені штанів. Анабелль написала йому, напевно, ще вчора, але він не бачив її повідомлень. Помітивши, що текстів кілька, він усміхнувся. Схоже на магічний автовідповідач.