Читати книгу - "Українське письменство"

Чимало в літературній долі Федьковича заважила і його вдача — неврівноважена, різка, навіть хора, заважили і обставини родинного його життя.

Батько Федьковича — Адальберт Гординський — був поляк, шляхтич, спочатку — управляючий панськими дібрами і урядовий аґент при маєтках, потім — дрібний урядовець у Чернівцях. Мати — вдова по священику, Анна Дашкевич, з роду Ганицьких, українка, православна, на дев’ять років старша від чоловіка, з невеличким маєтком на 35 моргів у Сторонці Путилові, ciepła wdówka для захожого і маломаєтного шляхтича. Майбутній поет народився у Сторонці Путилові, Вижницького повіту 8 вересня нов. стилю 1834 р. В листопаді того ж року охрещений у Вижниці римсько-католицьким обрядом і названий Осипом-Домініком. В дорослі свої роки, завзятий хлополюб і гуцулофіл, Федькович крився з своїм польським походженням та римсько-католицьким визнанням. Вже шістнадцятилітнім юнаком він вигадав, ніби Адальберт Гординський — його вітчим, а правдивий його батько був з роду сербин і звався Федькович; пізніше він зробив себе нешлюбним сином своєї матері та путилівського красуна гуцула Юрія Косована. Про те було в свій час багато суперечок і дослідів, і правду установлено не відразу. На ділі ніякий Косован не був йому батьком, так само, як і ім’я Федькович ніколи не було прізвищем зайшлого до Путилова сербина, але шляхетське ім’я Гординських. Так, принаймні (Гординський фон Федькович), писався він у журналі нижчої реальної школи в Чернівцях. Обличчям, поставою, вдачею, — упертою, гордою і хоробливою, — він цілком вдався в батька (про ту схожість цікаво оповідають чернівецькі приятелі поета). Ця неподатність батька і синова була, мабуть, і причиною їх ворогування, що протяглось на все їх життя і дуже боліло батькові, що не раз шукав замирення.

По закінченні нижчої реальної школи у Чернівцях молодий Федькович стає на практику до землеміра (ніби на цей фах указував йому тип школи, яку він скінчив), а потім аптечним учеником до провізора Бредемаєра у молдавському містечку Нямцу (недалеко від Ясс, в напрямку до Карпатського хребта). Чи то обидва принципали Федьковича були такі суворі люди і погані педагоги, чи мріявся юнакові який інший фах, — тільки не задовольнила його ні марудна робота з астролябією, ні аптечна ступка. В вісімнадцять років його професійна освіта увірвалася. Вередлива і химерна натура майбутнього поета, непостійна, але щедро при тім обдарована, прагнула іншої підготовки життьової, і маляр Роткель, шваґер суворого аптекаря, що пригрів його і зацікавив німецькою літературою, на весь вік лишився йому в пам’яті, як добрий геній його молодощів. Через тридцять з чимсь років благодушний маляр дізнався про двадцятип’ятилітній ювілей поета і прислав йому тепле привітання. Федькович у відповідь на те послав власний збірник німецьких поезій «Am Tscheremusch», і давня приязнь прокинулась в короткому обміні листами, — короткому, бо другий лист Роткеля застав Федьковича уже тяжко хворого.

В листопаді 1852 р. Федькович був уже на військовій службі. Правдоподібно, що батько, якого почала непокоїти життьова непристосованість синова, обрав таку сувору школу для його примхливої вдачі. З тим спадаються і посвідчення самого Федьковича —

коли припустити, що слово ляхи поставлене у множині зам. однини лях (тобто батько поетів). Проте ляхи зовсім не були такі немилосердні, як вони виглядають у поета: вони внесли 120 ґульденів, щоб дістати Федьковичу право на офіцерський чин, — і, витримавши іспит (неважкий як для нього), він став на двадцятому році капралом, на двадцять першому — фельдфебелем, а ще через чотири роки, на початку італійської війни 1859 р. одержав відразу два офіцерські ранґи. Він приймав участь у військових діях походу. Переправлений з Трієста до Венеції, мандрував з своїм 41-м полком по Ломбардії, але в боях не бував — тільки здалеку чув гарматний грім Мадженти та Сольферина (4 і 24 червня 1859 р.), де було погромлено австрійську армію. На повороті з італійської кампанії Федькович розташувався з своєю військовою частиною в Чернівцях і прожив там майже повні півтора року.

Як же велося йому у війську? Чи справдилася батькова надія дисциплінувати непокірного сина? Зовнішні результати були безперечні. З Федьковича виробився добрий офіцер, — методичний, працездатний, вибагливий у шику військовому, лагідний і привітний поза службою (з спеціальною симпатією до рядових вояків, надто з-між земляцтва). Навіть покинувши військо, зберіг він оту педантичну сумлінність і, як твердить Маковей, любив по-військовому вирівнювать свої каліграфічні рукописи. Щодо внутрішнього його світу, то, видимо, він як був, так і лишився неспокійним, без якоря, з поривами, не цілком зрозумілими собі самому. До того ж чужі місця, незнайомий край будили в ньому нудьгу за рідними горами. Недарма і в його віршах, і в військових оповіданнях так часто зустріваємо дезертирів, що з туги за рідною хатою кидають свій військовий відділ, і жовнірів, що мало не гинуть від нудьги за батьківською стріхою. Прокидається та туга і те тяжіння «домів» і в ньому самому, і з-під пера у нього, що досі писав тільки німецькі вірші, з’являється перша українська поезія «Нічліг».

Недовге порівнюючи перебування в Чернівцях зміцнило його українську лінію, розвинуло і прояснило свідомість національну. В Чернівцях двадцятип’ятилітній офіцер