Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Буря Мечів 📚 - Українською

Читати книгу - "Буря Мечів"

1 883
1
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буря Мечів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 344 345 346 ... 369
Перейти на сторінку:
шкіри, так? Я чув характерний звук, коли його світлість діставав меча. Шкіра була не обвуглена, Семе? Дерево не обпалене, не почорніло?

— Ні,— визнав Сем.— Принаймні я такого не бачив.

Мейстер Еймон кивнув. Повернувшись назад у покої, він попросив Сема розпалити коминок і допомогти йому всістися в крісло біля вогню.

— Важко бути таким старим,— зітхнув він, умощуючись на подушках.— А ще важче бути сліпим. Я скучив за сонцем. І за книжками. Більше за все мені бракує книжок,— сказав Еймон і махнув рукою.— До виборів ти мені більше не знадобишся.

— Вибори... Мейстре, невже ви нічого не можете зробити? Оте все, що король розповів про лорда Джаноса...

— Я не забув,— сказав мейстер Еймон,— але ж, Семе, я — мейстер, я вдягнув ланцюга і дав обітницю. Мій обов’язок — давати поради лорду-командувачу, хай хто ним стане. Не годиться мені надавати перевагу комусь одному з претендентів.

— Я не мейстер,— мовив Сем.— А я можу щось зробити?

Еймон звів білі сліпі очі на Семове обличчя та м’яко усміхнувся.

— Ну, не знаю, Семвеле. А ти можеш?

«Можу,— подумав Сем.— Мушу». І він мав право щось зробити. Але якщо він завагається, то потім точно не набереться мужності. «Я — вояк нічної варти,— нагадав він собі, квапливо перетинаючи двір.— Так. Я зможу». Були часи, коли він починав тріпотіти й белькотіти від одного погляду лорда Мормонта, але то був давній Сем, до Кулака Перших Людей і Крастерової фортеці, до блідавців і Холоднорукого, до Чужого на мертвому коні. Нині Сем уже сміливіший. «Жиллі робить мене хоробрішим»,— сказав він Джонові. І то було правдою. Мусило бути правдою.

Котер Пайк був страшніший за решту двох командувачів, тож Сем спершу пішов до нього, поки не розгубив рішучості. Котера він знайшов у Щитодворі: той грав у кості з трьома братами зі Східної варти та з рудочубим сержантом, який прибув з Драконстону зі Станісом.

Та коли Сем попросив дозволу з ним перемовитися, Пайк гаркнув наказ, і решта вояків, забравши кості й монети, подалися геть.

Ніхто б не назвав Котера Пайка вродливим, хоча тіло під заклепаним панциром і бриджами з грубого полотна було струнке, міцне й жилаве. Очі він мав маленькі та близько посаджені, ніс поламаний, а мисик волосся на чолі гострий, як вістря списа. Обличчя його було жахливо побите віспою, а борідка, яка мала би приховати віспини, виросла ріденька та клочкувата.

— Сем Смертовбивця! — привітався Котер.— Ти впевнений, що ти Чужого вбив, а не снігового лицаря, виліпленого якимось малюком?

«Початок не дуже».

— Його вбило драконове скло, мілорде,— слабеньким голосом пояснив Сем.

— Ну так, звісно. Ну що ж, забудьмо, Смертовбивце. Тебе прислав до мене мейстер?

— Мейстер? — Сем ковтнув.— Я... я щойно від нього, мілорде.

Це була така собі напівправда, і якщо Пайк хоче трактувати її по-своєму, може, більше буде схильний вислухати. Зробивши глибокий вдих, Сем випалив своє прохання.

Та не встиг він і двадцятьох слів промовити, як Пайк урвав його.

— Ти хочеш, аби я уклінно цілував поділ Малістерового пишного плаща, так? Я міг би здогадатися! Ви, лордійчуки, всі збиваєтеся в отари, як вівці. Ну, перекажи Еймону, що він марнує свої сили і мій час. Якщо хтось і має зняти свою кандидатуру, то це Малістер. Він уже в біса застарий для такої роботи, може, тобі слід переказати це йому. Оберемо його — і, може так статися, за рік нам доведеться обирати когось нового.

— Він старий,— погодився Сем,— але ж він д-досвідчений.

— Хіба що в сидінні у себе на вежі й перебиранні карт. Що він планує робити — писати блідавцям листи? Він лицар, це все добре й гарно, але він не боєць, і мені до дупи, що він п’ятдесят років тому когось там скинув з коня на якомусь дурнуватому турнірі. Всі його битви виграв Піврукий, це й сліпому видно. А нам тепер, коли у нас на шиї той клятий король, боєць потрібен більш ніж колись. Сьогодні він захотів руїни і порожні поля, але чого захоче його світлість завтра? Гадаєш, у Малістера стачить духу повстати проти Станіса Баратеона і тої червоної сучки? У мене точно не стане, — розреготався він.

— То ви його не підтримаєте? — стривожився Сем.

— Ти Сем Смертовбивця чи Глухенький Дик? Ні, я його не підтримаю,— Пайк націлив пальця йому в обличчя.— Зрозумій одне, хлопче. Мені ця клята посада не потрібна, я ніколи її не хотів. Я набагато краще б’юся на палубі, ніж на коні, а Чорний замок задалеко від моря. Але хай мені в дупу розжареного меча запхають, якщо я віддам Нічну варту тому причепуреному орлу з Тінявої вежі. Можеш бігти до старого й переказати це йому, якщо він запитає,— підвівся він.— Забирайся з моїх очей.

Сем зібрав залишки мужності, щоб промовити останнє:

— А м-може, когось іншого? Може, ви п-підтримаєте когось іншого?

— Кого? Бовена Марша? Та він нікому не довіряє, ложечки після гостей перераховує! Отел — безініціативний, робить те, що скажуть; робить добре, але не більше. Слінт... ну, його люди до нього добре ставляться, не заперечую, і було б дуже цікаво пхнути його в королівську пельку й подивитися, як Станіс вдавиться, але ні. У ньому забагато Королівського Причалу. Жаба відростила крила і думає, що вона — клятий дракон,— зареготав Пайк.— І хто лишається — Гоб? Можна і його вибрати, звісно, тільки хто ж тобі баранину варитиме, Смертовбивче? А ти, судячи з вигляду, дуже любиш кляту баранину.

Більше говорити не було чого. Переможений Сем заледве вичавив подяку за приділений час і пішов собі. «З сером Денісом буде краще»,— вмовляв він себе, перетинаючи замок. Сер Деніс — лицар, високородний і освічений, та й він дуже лагідно обійшовся з Семом, коли натрапив на них із Жиллі на дорозі. «Сер Деніс мене послухається, обов’язково».

Командувач Тінявої вежі народився під Бомкою вежею Страж-моря й був Малістером до шпику кісток. Комір і рукави його чорного оксамитового камзола були облямовані соболем. Брижі плаща скріплював своїми пазурами срібний орел. Борода в нього була біла як сніг, волосся переважно повипадало, а обличчя перерізали глибокі зморшки, це правда. Але він і досі рухався граційно, мав у роті зуби, і роки не зіпсували ні його блакитно-сірих очей, ні його манер.

— Мілорде Тарлі,— заговорив він, коли стюард привів Сема

1 ... 344 345 346 ... 369
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буря Мечів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Буря Мечів"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 24 листопада 2023 21:53

У вас є проблема, починаючи з 245 сторінки до 270, початку нових глав просто немає, будь ласка виправде.

Стосовно книги, вона крута! насичена та динамічна, мені дуже подобаєтся ця контрасність, коли ти читаєш про холод та мороз на стіні який пробирає до кісток, та гаряча пустеля що розжарена сонцем та драконами. Книга 9,4/10