Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Танок драконів 📚 - Українською

Читати книгу - "Танок драконів"

1 578
1
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танок драконів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 345 346 347 ... 359
Перейти на сторінку:
у королівську спальню, прийшов час поговорити про суд над королевою.

— Брати Озні не стоятимуть осторонь, спостерігаючи, як він помирає,— попередила Серсі.

— Я здогадався. І тому вони обидва арештовані.

Це, здалося, приголомшило Серсі.

— За які злочини?

— За перелюб з королевою. Його святість каже, ти зізналася, що спала з ними обома,— чи ти забула?

— Ні,— почервоніла вона.— І що ти з ними зробиш?

— Якщо визнають провину — поїдуть на Стіну. Якщо заперечуватимуть — нехай постануть перед сером Робертом. Таких людей не можна підносити так високо.

— Я...— схилила голову Серсі,— я їх переоцінила.

— Схоже, ти багато кого переоцінила.

Він хотів ще дещо додати, але повернулася темнокоса круглощока послушниця й мовила:

— Мілорде, міледі, даруйте за втручання, але внизу чекає гонець. Великий мейстер Пайсел дуже простить лорда-регента спуститися негайно.

«Чорні слова на чорних крилах,— подумав сер Кеван.— Штормокрай упав? Чи це звістки з півночі від Болтона?»

— Можливо, це новини про Джеймі,— сказала королева.

Довідатися це можна було тільки в один спосіб. Сер Кеван підвівся.

— Перепрошую, мушу йти.

Перш ніж вийти, він опустився на одне коліно й поцілував небозі руку. Якщо німотний велет підведе її, можливо, це останній поцілунок у її житті.

Гінцем виявився хлопчик років вісьмох-дев’ятьох, так тепло закутаний, що нагадував ведмежатко. Трант не пустив його до Мейгорової тверджі, а змусив чекати на підйомному мосту.

— Іди грійся, малий,— промовив сер Кеван, тицяючи йому в руку пенні.— Я сам знаю дорогу в гайворонник.

Сніг нарешті припинився. За завісою рваних хмар плив місяць-повня — круглий і білий, як сніжка. Сяяли далекі холодні зорі. Коли сер Кеван перетинав внутрішній двір, замок здавався чужим: усі фортеці й вежі відростили крижані ікла, а знайомі доріжки зникли під білим покривалом. В одному місці серові Кевану під ноги впала бурулька завдовжки зі спис. «Осінь на Королівському Причалі,— подумав він.— А яка ж вона на Стіні?»

Двері відчинила служниця — худенька дівчинка в підбитій хутром мантії, завеликій на неї. Сер Кеван потупав ногами, обрушуючи сніг, скицув плаща і віддав їй.

— Великий мейстер Пайсел чекає на мене,— оголосив він. Дівчинка кивнула, серйозна й мовчазна, і вказала на сходи.

Просторі Пайселові покої, які містилися під гайворонником, були забиті стійками з зіллям, мастями й настоянками і полицями з книжками і сувоями. Як на сера Кевана, тут завжди було надто гаряче. Але не сьогодні. Коли він переступив поріг, тут було відчутно холодно. Від вогнища в коминку лишився тільки попіл і пригаслий жар. Тут і там проливали тьмяне світло поодинокі мерехтливі свічки.

Решта простору тонула в темряві... й тільки під відчиненим вікном у сяйві місяця поблискували сніжинки, танцюючи на вітру. На підвіконні, настовбурчивши пір’я, тинявся крук — білий, величезний. Такого великого крука Кеван Ланістер у житті не бачив. Він був більший, ніж мисливські соколи в Кичері Кастерлі, більший за найбільшу сову. У кружлянні снігу, у місячному сяйві він, здавалося, весь срібний.

«Не срібний. Білий. Птах білий».

Білі круки з Цитаделі не носять листів, як їхні чорні брати. Зі Старгорода вони вилітають з єдиною метою: сповістити про зміну сезону.

— Зима,— промовив сер Кеван. Це слово вихопилося в повітря білою хмаркою. Він відвернувся од вікна.

І тут йому в груди, між ребер, врізалося щось тверде, немов кулак велета. У нього аж дух вибило, й він поточився назад. Білий крук злетів у повітря, білими крилами зачепивши по голові сера Кевана, який напівприсів-напівупав на підвіконня. «Що... хто...» В грудях у нього майже по саме оперення засіла арбалетна стріла. «Ні. Ні, так загинув мій брат». Навколо стрижня вже просочувалася кров.

— Пайселе,— збентежено пробурмотів сер Кеван,— допоможіть... я...

І тут він його побачив. Великий мейстер Пайсел сидів за столом, поклавши голову на товстий том у шкіряній шабатурці. «Спить»,— подумав Кеван... але, кліпнувши, побачив велику червону рану на плямистому черепі старого й калюжу крові, яка заплямувала сторінки книги в нього під головою. Навколо свічки розлетілися шматочки крові й мозку — острівці в калюжі розплавленого воску.

«Він просив вартових,— подумав сер Кеван.— Слід було приставити до нього гвардійців». Може, Серсі від самого початку мала рацію? Це все — справа рук племінника?

— Тиріоне! — погукав він.— Де...

— Далеко,— відповів віддалено знайомий голос.

У тіні книжкової шафи стояв чоловік — опасистий, блідолиций, з округлими плечима,— стискаючи у м’яких напудрених руках арбалет. На ногах він мав шовкові капці.

— Вейрисе?

— Пане Кеване,— відклав євнух арбалет,— пробачте мене, якщо зможете. Я не бажав зла вам особисто. Це було зроблено не з лихих намірів. Це заради королівства. Заради дітей.

«У мене теж є діти. У мене є дружина. Ох, Дорна!» Сера Кевана затопив біль. Він заплющив очі, знову розплющив.

— У замку... у замку сотні ланістерівських гвардійців...

— Але, на щастя, жодного в кімнаті. Мені дуже прикро, мілорде. Ви не заслужили помирати на самоті в таку холодну темну ніч. Таких, як ви, багато: гарних людей на поганій службі... але ви загрожуєте повиправляти все, що накоїла королева, помирити Небосад і Кичеру Кастерлі, переконати Віру підтримати вашого маленького короля, об’єднати Сім Королівств під керівництвом Томена. Отож...

Повіяв вітер. Сер Кеван затрусився.

— Вам холодно, мілорде? — запитав Вейрис.— Ще раз пробачте мене. Великий мейстер, помираючи, випорожнився, і сморід був такий, що я мало не задихнувся.

Сер Кеван спробував підвестися, але всі сили його покинули. Він не відчував ніг.

— Я вирішив, що арбалет пасуватиме якнайкраще. У вас було з лордом Тайвіном стільки спільного, що чому б і не це? Ваша небога подумає, що вас убили Тайрели, можливо, за згоди Куця. Тайрели підозрюватимуть її. Хтось обов’язково в усьому звинуватить дорнян. Сумніви, розбрат і недовіра розхитуватимуть владу малолітнього короля, а в цей час Ейгон підніме над Штормокраєм свій прапор, і лорди королівства об’єднаються навколо нього.

— Ейгон? — перепитав сер Кеван, спершу нічого не зрозумівши. А тоді він пригадав. Немовля, сповите в малиновий плащ, весь у плямах крові й мозку.— Мертвий. Він мертвий.

— Ні,— промовив євнух, і його голос здався наче нижчим.— Він тут. Ейгона почали готувати правити державою ще до того, як він зробив перший крок. Він учився військової науки, як і належиться лицареві, але це тільки частина його освіти. Він читає і пише, знає кілька мов, він студіював історію, право, поезію. Щойно він достатньо

1 ... 345 346 347 ... 359
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Танок драконів"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 14 грудня 2023 21:32

Книга захоплива, динамічна та насищена сюжентними поворотами, які створюють інтригу на майбунє, але навіть так, були глави від облича первних персонажів, де мені особисто, було не цікаво. на щастя їх зовсім не багато. Якщо порівнювати першу книгу циклу "Гра пристолів" та останю "Танок Драконів" то перша на голову вища. "Танок драконів" це книга яка є стартом для велкиких подій, маю припущення що наступна в циклі буде більш насиченею та надіюсь кращою, тому не дивно що Д. Мартін настільки довго пише...

Книга 9/10