Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Вибачте. – зніяковів Хайден.

–Чого ти хотів?

–Думав, що навчився робити місячну ходу, але тільки потім зрозумів, що випадково застосував магію і йшов уперед спиною.

Хелена й Ансел переглянулися й розреготалися.

–Ти такий ідіот.– протягнула вона.

–Ей! Я тебе не ображав!

–Ага, ризикни, я тобі язика вирву!–огризнулася вона.

Хайден застиг, помітивши зміну половини, Хелена насупилася.

–Говори.– тільки й сказала вона, Ансел переводив погляд з неї на Хайдена і назад, намагаючись зрозуміти, як вона вирахувала зміну емоцій хлопця.

–Ти просто зараз сказала, як Анабелль.–зітхнув він, обійнявши себе за плечі.– Вона така ж колюча.

–Кров не вода.– знизала плечима Хелена й сама посумувала.

Ансел зніяковів, вирівнявшись, Хайден пирхнув, втупившись поглядом в хлопця:

–Що, Анселе, не звик, що благовірна з доважком і колишнім чоловіком?

Ансел пропалив його поглядом, Хелена невдоволено втупилася на Хайдена, хитаючи головою.

Еймарк чув, що Реджина і Реджинальд повернули собі пам'ять, і дізнавшись, що вони в замку, захотів познайомитися з ними. Він помітив, що час на кілька секунд повернувся назад, це явно витівки Реджинальда. Йому було цікаво, який вигляд вони мають у цьому циклі, і чи захочуть бачити його. Він піднявся до гостьових покоїв і постукав. Хелена відчинила двері і, зніяковівши, втупилася на нього. Її очі виражали страх і Еймарк насторожився, відчувши це.

–Так? – розгублено запитала вона.

Він здивувався, вдивляючись у молоду дівчину, приблизно того ж віку, що й Анабелль.

"Не може бути. Може, я помилився? Хелена – друг клану, у цьому будинку багато людей, найімовірніше, Реджина і Реджинальд просто десь в інших покоях."– думав Еймарк.

–Хелена, так? – запитав він.

Еймарк відчував, що йому важко говорити, він ніби разом забув усі слова, таке відбувалося з ним уперше, за все його довге життя.

–Так... а ти, Еймарк?– Хелена ненавиділа себе за це вдавання.

–Так мене звати. –він зніяковів. – Я... вибач. Я просто думав, що...

–Думав, що? Що прийшовши до мене в покої, ти знайдеш когось іще?

Вона пошкодувала про ці слова. Звісно, він шукав батьків, а не практично ровесницю своєї доньки.

–Так, здається, помилився кімнатою. Вибач. Я чув, ти знайшла свій дар? – запитав він, вичавивши усмішку.

–Е... так. – знизала плечима вона.– Я змогла зупинити час і...

Хайден, що стояв біля дверей, різко замотав головою.

"Навіщо я це сказала?!" – подумки журилася Хелена і прикусила нижню губу.

–Ти зупинила час? –зупинився Еймарк, уважно дивлячись на Хелену. – Це... дуже рідкісний дар. Що ж вітаю.

–Спасибі, Еймарку. – опустивши очі, сказала вона.– Я ціную твою думку.

–Що ж... ем... –Еймарк зам'явся.– Я, мабуть...

Він розвернувся. Серце гулко відбивалося в грудях Хелени і вона не вірила, що син з'явився до неї, і вона не може розповісти йому правду. Перевівши очі на Хайдена, вона побачила, що той рішуче хитає головою.

–Так буде краще, Редж.– прошепотів він.

Раптово Еймарк обернувся.

–Хайдене? – здивувався він. – Не думав, що ви знайомі...

–Привіт, Еймарку.– сухо привітався він.

–Хоча... Що це я... Анабелль казала, що ти вирушив на Острів Дзеркал із вельми... експресивною особою... – він усміхнувся.

–Анабелль, так? – примружилася Хелена, глянувши на Хайдена.

–Так...– відповів він, уїдливо кривляючись. – Вона в зграї.

–У зграї, так? – запитала Хелена, примружившись. – А я, значить, експресивна особа?

–А, що ти зараз робиш? – запитав Хайден. – Не експресію, ні?

–Я тобі потім покажу експресію! – пригрозила вона.

–Сподіваюся, тут є горошок у морозилці... – пробурмотів Хайден.

–Попрошу Ельгу заморозити твою пику!–огризнулася Хелена.

–А ви... разом? – Еймарк хитнув головою вбік.

–О, ну розумієш... – Хелена розгубилась. – Усе складно.

Еймарк підвів підборіддя, повільно опустивши його. Він помітив Ансела, що сидить на кушетці, далі в покоях.

"Це не моя справа. Неважливо."– думав Еймарк.

–Ясно... – він знову повернувся, а потім, зупинившись, повернувся знову, його обличчя виражало сум'яття, він узагалі сумнівався, чи варто продовжувати далі, але стримати себе не міг. – Вибачте, що лізу. Редж, це... прізвисько, чи...

–Так. Це наш прикол... Ну, особистий... – Хайден видавив дурну посмішку.

Еймарк кивнув, збираючись йти. Хелена не могла стриматися.