Читати книгу - "Аналітична історія України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Установленню мирних відносин не сприяла й «мирна» діяльність Москви, її сталий пошук зрадників власного народу, злочинних маріонеток, на яких можна опертися в чужій країні. Забезпечити вже їх руками ґеноцид та зросійщення чеченського народу. Того разу вони відкопали собі в Москві якогось Доку Завгаєва, що давно пішов у непам’ять. Потім уже на рубежі століть – кримінальника Гантемірова, або ще якогось Кадирова…
Але, підведемо певні підсумки тієї першої війни «нової Росії». Зробимо це, однак, не власними силами, а радше словами зрадницьки убитого президента Ічкерії, ґенерала Джохара Дудаєва – з його інтерв’ю для української ґазети «Шлях перемоги»:
Росія вибрала своєю жертвою малі народи і знищує їх. Якщо у світі є терористична держава і в цілому нарід, то це є Росія і російський нарід. Тут тероризм зведено до рангу вищої політичної влади: терор, фізичне насильство, фізичне знищення беззахиснх дітей, жінок, старих, хворих. Росія повністю стирає з лиця землі міста, а хто встиг вийти з-під руїн, той гине від кулі аґрессора, який не робить винятку для чеченців чи не чеченців. У Ґрозному жило багато росіян, українців, вірмен, євреїв і інших народів – всього понад сто. Окупанти не ділили людей на мусульман, християн, юдеїв, а знищували всіх підряд, руйнували церкви, мечеті, синагоги. Високоточною зброєю, залповим вогнем, артилерією вбивали беззахисних людей, які не сподівалися такого дикого варварства. Це – людоненависницька ідеологія і практика вищого керівництва Росії.
Слова стовідсотково справедливі, та ми тут здавна простежили історичний шлях тероризму і ґеноциду в Росії. Але, можна дещо й доповнити: чому ж «ідеологія і практика вищого керівництва Росії»? Далеко не тільки. Бо вище керівництво себе під кулі не підставляє, воно сидить у кремлівському теплі та спокої. До того, це керівництво обрав російський нарід, який в тій Чечні воював і воює, втілюючи в життя політику ґеноцида. От він, і тільки він, – несе за все це історичну відповідальність: і за тероризм, і за ґеноцид.
* * *
Подивимося, чого ж вони там у тій Чечні досягли? Оті «защітнікі Родіни»…
Підчас невдалих штурмів Джохаргала за Другої чеченської війни було понищено (за доволі скромними підрахунками) десь 20–30 тисяч мирного російського населення. Бо ж, нагадаємо, його кількість там істотно перевищувала кількість чеченів. А значить, головним чином нищили своїх, хоч і в цьому у них є своє ж виправдання, неоцінена народна мудрість: «лєс рубят – щєпкі лєтят». От і налетіло тих «щєпок» аж 20–30 тисяч; а сюди додайте ще більшу кількість тих же росіян, що хоч і полишилися при житті, але без даху над головою. Втім, тут розрахунок простий – на місце перебитих своїх можна нагнати нових, а от понищених чеченців уже ніхто не поверне.
Не станемо тут занурюватись до стихії військових злочинів: різанин, тортур, калічень, зґвалтувань та грабунків, справжним морем яких була Друга чеченська війна, а істиним океаном стала Третя. Коли, скажімо, чеченам на всякий випадок ламали пальці, щоб вони не могли потягти за спуст вогнепальної зброї. Бо ж, не забувайте, між цими двома війнами пройшло цілих три роки, та подальше озвіріння було доволі помітним.
Натомість ознайомимося хоч коротко з двома примітними обставинами цієї війни, які з іще більшою силою проявлять себе в наступній – Третій чеченській війні.
Першою з них був наказ тодішнього голови ФСБ (Фєдєральная служба бєзопасності, колишнє ЧК, НКВД і т. д.) – інтеліґентного ґенерала В. Стєпашіна – про негайний розстріл усіх «підозрілих» чеченів, віком від 12 років та аж по 60 (можна подумати, що хтось там питався про їх вік, поготів про «підозрилість»!). Це є цікаве тому, що тут чітко простежуємо національну традицію. Адже, що можна страчувати «врагов народа» з 12 років – то ще наказ «вєлікого Сталіна» з 1937. За духом і формою цей наказ досконало вписується до юридичного визначення міжнародного злочину ґеноциду, яке фігурує в діючих (а, як виявляється, то власне не діючих) документах ООН.
Другою ґрунтовною прикметою чеченської війни, що заслуговує на увагу, є «Моздокскіє фільтраціонниє лаґеря» – відтворення тих Освенцимів і Тремблінок, де творили жидівський Голокост ідейні близнюки російських комуністів – німецькі наці. Вони є цікаві не лише тим, що побудовані за класичними вже зразками російського ҐУЛАҐу, але й на національній традиції набагато старішій – работорговій: звідти (хоч і далеко не завжди) можна було людину викупити за гроші. Трупом – значно частіше, живим зрідка та калікою. Там вибивали людям зуби, очі, відбивали нирки; а як правило, переламували пальці, щоб вони не могли більше стріляти в росіян. За Третьої чеченської війни ці лаґеря були поширені настільки, аби через них можна було пропускати й жінок; незмінно ґвалтуючи, ясна річ.
Підчас обох останніх Чеченських воєн все більше поширювалась практика викрадення, як і убивства, представників іноземних гуманітарних орґанізацій, що опікувалися чеченськими біженцями. Оскільки чеченці поза підозрою, адже припинення діяльності таких орґанізацій не їм на користь, то зрозуміло хто їх робив.
* * *
До Третьої чеченської війни Четверта імперія готувалася три роки, деталічно освоючи досвід попередньої. А тому вона капітально порізнювалась від попередньої, насамперед своєю дистанційністю. Спочатку далекосяжна артилерія та авіація знищували чеченські поселення з усім, що там було живого. А вже потім приходили недолугі вояки, окупанти, добиваючи все, що залишалось при житті. Це у них називалося «зачісткой». Неоціненою перевагою такого трибу війни було те, що в такий спосіб вони мінімально ризикували власними шкурами. А до того, чого вони варті як солдати, вичерпно довела минула Друга війна.
Втім, і попри це масове порушення законів, Божих як людських, чимало людей спромоглося врятуватися від окупантів до братньої Інгушетії, де вони поки що не наважуються робити свої бандитські «зачісткі». Там вони живуть просто неба, в палатках, в голоді та холоді, але ще живуть. Все питання в тому, чи спроможеться Росія остаточно блокувати достави гуманітарної допомоги?
Іншою особливістю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аналітична історія України», після закриття браузера.