Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

Знову підвал. Порадувала наявність одягу на ліжку. Спортивний чорний костюм мого розміру. Поруч симпатичні кросівки. Частково освіжившись у раковині одягла чисті речі. Його футболку кинула в кут кімнатки, востаннє попередньо втягнувши запах. Хвора я!

Отже, що ми маємо. Мій глибоко шановний чоловік залишив мене в заставу серйозним людям, яким щось від нього потрібно. Мене він витягувати не збирається. Ну, або будемо сподіватися, що хоче, але поки що не може.

У Батура, як виявилося, є господар. Якийсь Ворон. З огляду на масштаби виконаної операції в Греції сім років тому, я була в повному подиві, що таким людям знадобилося від мого горе чоловіка. Так, він був багатим бізнесменом. Але зовсім іншого поля ягода. Рівень не той. Ясна річ, що я чогось не знаю.

Бентежить збіг. Батур знову з'явився в моєму житті. Чи випадково?

Коли сидиш у чотирьох стінах без вікон та годинника губишся в часі. Розбурханий останніми подіями організм не допомагає визначити де ніч, а де день. Постійно хочу спати. Мабуть, щоб відключиться від того, що відбувається. Захисна реакція.

Я стояла, спершись ліктями об стіну спиною до дверей, коли пролунало клацання замка. Я чомусь була впевнена, що це він. Спеціально не поверталася.

Не помилилася! Його запах та тепло огортають мене щільним коконом. Він нависає ззаду, вторгаючись у мій особистий простір. У поле зору впадають сильні руки, що відперлися в стіну по обидва боки від моєї голови. Дихає в потилицю, від чого ворушиться не тільки волосся на голові, а й тремтить усе всередині. Батур не торкається до мене. Можливо, він розуміє, що його і так занадто багато. Доторкнися він зараз до мене, я розпадуся на клітини, які, найнеймовірніше, напевно, вберуться у стовідсоткового альфа самця позаду. Не виходить думати, що він ворог. Що він хоче заподіяти мені шкоду. Що він хоче використовувати вже мене, як і загиблу Аню, для своїх цілей. Я йому все дозволю. Безхарактерна? Ні! Беззбройна перед ним.

- Каріно, ти розумієш, що відбувається? - запитує він.

- У загальних рисах, - я ковтаю слину, що утворилася, і примудряюся, не торкаючись, вужем вивернутися від нього.

Відходжу в інший кінець дрібної кімнатки та повертаюся. Чергова чорна футболка. На ньому в самий раз. На мені б висіла до середини стегон. Чому мені здається, що він теж ледве стримується, щоб не накинутися на мене?  Швидше за все видаю бажане за дійсне.

- У твого чоловіка є одна річ, яка йому не належить, - повільно обертається до мене і спокійно каже, а очі чіпко роздивляються.

- Він щось вкрав? - мій голос звучить натягнуто.

- Без поняття, як у нього опинилася заглушка.

- Заглушка?

- Флешка просто, - пояснює не зрозуміло, - ти щось чула про це?

- Ні, - кажу правду, - Уся ця тяганина через звичайну флешку?

- Вона не зовсім звичайна. Точніше, зовсім не звичайна. Сама по собі це навіть не носій інформації. А ось із ключем інша справа.

- З яким ключем? Від замка? - почуваюся повною дурепою, бо нічого не розумію, не володіючи повною серією інформації.

- Можна й так сказати, - усміхається, - Умовно. А по справі це типу універсальний банківський ключ. Так що? У тебе є припущення?   

- Ні, - ось тепер брешу, і він це бачить.

У нього детектор брехні вбудований?

Богдан щось таке говорив ще на Сейшелах. І навіть перед своїм "відрядженням" нагадував. Не розумію тільки навіщо.

Батур злегка нахиляє голову в бік і підводить одну брову. Виглядає вражаюче.

- Даремно! - просто підсумовує розмову, а в мене всередині все стискається від страху.

Я зробила чергову дурість? Батур підходить до мене. Рухається безшумно. Тиша навколо дзвінка. Я обережно відходжу вбік, відкриваючи йому доступ до дверей. Потрібно розповісти все, що знаю, але говорити елементарно не можу, до такої міри він мене зараз лякає.

- Не шкодь сама собі, Каріно! Твій чоловік тобі не допоможе, - каже перед тим як зачинити двері.

З його відходом стає тільки гірше. Чому я збрехала? Він подумав, що я захищаю Богдана. Того, хто при ньому ж ламав комедію та вдавав із себе дурника в уявній турботі про мене. Принизливо! Але мені потрібен був час подумати. Чому Богдан хотів, щоб я це знала?

Ледве дочекавшись свого тюремника з їжею, я з порога озвучила своє бажання:

- Мені потрібно поговорити з Батуром.

- З яких справ? - хмикнув той.

- Є що сказати, - слова змушують його задуматися.

Дістає з кишені телефон.

- Батуре, тут Карина побажала тебе бачити, - охоронець без імені помітно підібрався, - Зрозумів.

- Доведеться почекати, красуне! - у його голос знову повернулася легкість, - Йому зараз не до тебе. Ти поки що поїси. Потім підемо.

Він затишно сперся об двері й схрестив руки на грудях.

- Будеш спостерігати?

- Чому б і ні?! - весело усміхнувся.

У горло не ліз і шматок. У прямому сенсі цього слова. Але я, ґвалтуючи себе, їла, давлячись смачною їжею. Мені потрібно з ним поговорити. Ось дуже конче дуже! Не подужавши й половини, я відкинула прилади. Все ж їсти під пильною увагою та з внутрішнім мандражем від майбутньої розмови нестерпно. Тепер брешу сама собі. Мене ковбасить від швидкої зустрічі з ним, на яку я напросилася. І чим він там такий зайнятий? Своєю брюнеточкою?