Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Вам вдалося дізнатися щось про працівників особняка? - проводжаючи поглядом охоронця, тихо звернулася до Загіра. Він відповів не задумавшись:

- Вдалося. Ілліор віддав мені всі досьє на них, але сам він упевнений у їхній порядності. За час роботи усі вони зарекомендували себе добре. Месіна взагалі працювала тут ще на минулого власника будинку.

- Їй настільки сподобався будинок? Чи острів? - я скептично подивилася на ректора, але він лише філософськи знизав плечима:

- Колишній власник жодних аномалій не помітив.

Похитавши головою, попрямувала до столиків. Загір виклав переді мною досить дорогий артефакт-накопичувач, на який можна було записувати різну інформацію необмежену кількість разів. У моєму агентстві ми користувалися дешевшими екземплярами, але я знала як працювати з таким. Взяла до рук і зосереджено заплющила очі. Пару хвилин у мене пішло на те, щоб швидко переглянути документи на дев'ятьох найманих працівників. Але нічого незвичайного я справді не помітила. Повернувшись у реальність, спантеличено покрутила в руках накопичувач.

- Яка це мова? - запитав Загір. Я здивовано обернулася і побачила його з книгою в руках. Тією самою в дорогій палітурці та з золотими літерами. А я навіть не звернула увагу, що текст написаний не мовою Ізаріди чи Арноли.

- Моріонський, - відповіла, ще раз оглянувши корінець. Ректор продовжив гортати сторінки, а я навіщось додала: - Культура Моріони була майже повністю знищена після її захоплення імперією. Багато років там говорили ізарською. Останнім часом радикально налаштовані жителі роблять усе, щоб відновити мову, обряди й традиції, та стимулюють розвиток мистецтва. Всі вони знають ізарську, але молодь воліє вдавати, що це не так, і принципово говорять тільки моріонською.

Загір хмикнув і підняв голову від книги:

- Це безглуздо. Розуміти ворога – перевага, а не недолік. Знати дві мови – вже гордість. Можна говорити будь-якою з них. В чому проблема?

Зітхнувши, схрестила руки на грудях і знову глянула на напис: Хроніка Східно-Ізарського краю.

- Ви зараз розмірковуєте з погляду демона, якого не позбавляли вікової культури предків. Арнола здалася Ізаріді сама і майже нічого не втратила, просто через те, що правителі минулого злякалися війни й вирішили домовитися. А ось Моріона боролася до останнього. Її землі залиті кров'ю захисників та засипані попелом спалених святинь.

Загір не поспішав з відповіддю, він глянув у вікно і кілька хвилин щось розглядав вдалечині. Але все ж промовив:

- Це має бути їх вибір. Більше Ізаріда не втручатиметься у життя інших країн. І кожен житель обере правильний шлях сам. Їм точно не потрібна моя оцінка ситуації.

- Ось це хороша думка, - схвально посміхнулася і простягла співрозмовнику артефакт: - Судячи з цих даних, в одного охоронця та однієї покоївки це взагалі перше місце роботи.

Я мала на увазі саме того чоловіка, з яким зіткнулася у басейні. З документів я дізналася його ім'я – Ролан. І молоденька дівчина з тонкою косою – Ханна.

- І Месіна, яка працює тут уже кілька років, – додала тихіше. Демон прийняв з моїх рук артефакт, покрутив між пальцями і сховав у кишеню. Потім уважно подивився мені у вічі:

- Що ми шукаємо, Гвенето? Я обійшов усю будівлю, але знову нічого не помітив. Заклинання нічого не виявили. І головне: усі робітники, крім охоронця, що чергував в той час, були у своїх кімнатах.

- Валдор теж? – насторожено уточнила. Загір глянув на мене з осудом, потім відійшов до вікна і поманив пальцем. Я зацікавлено піднялася з лави та зробила крок вперед.

Ректор вказував на тих, хто розташувався неподалік вікон. Два демони й одна людина. Серапіна сиділа на краю коричневого пледа і спостерігала за тим, як містер Валенті опустився навколішки перед Локайном і по черзі тицяв вказівкою в якісь яскраві картки, щось пояснюючи. Чоловік активно жестикулював, розтягував рота, явно кажучи дуже чітко, театрально і з різними інтонаціями. Невдоволено наморщивши ніс, я відвернулася від вікна, а Загір прокоментував:

- Батьки з демонів виходять жахливі - постійно норовлять доглядати свою дитину. Ось і Серапіна з Ілліором не є винятком, вони майже завжди присутні на уроках Валдора. Навряд чи він міг би щось зробити хлопчику під їх наглядом. Тим більше, що він справді намагається допомогти. Просто він… дивна людина. Вітає у хмарах постійно, але в навчанні розуміється.

- Можливо, у мене вже параноя, - зітхнула, повертаючись до столу. Ще раз оглянула викладені тут книги, і тільки обернулася до Загіра, щоб висловити ще одне припущення, але завмерла. Демон показав мені жестом мовчати, а сам безшумно пройшов повз і різко завернув за стелаж. За мить пролунав переляканий вигук, і я скоріше побігла на звук. Перед моїм поглядом постала перелякана Ханна. Вона впустила ганчірку, якою протирала полиці від пилу, і переводила приголомшений погляд з мене на демона, немов взагалі не очікувала нас тут зустріти.

- Що ти тут робиш? - суворо запитав Загір, зсунувши брови до перенісся. Дівчина ледве свідомість від страху не втратила, навіть на мить звела очі в купу, але вимогливе демонічне «агов» привело її до тями, і змусило пробурмотіти:

- Вибачте, містере ат Руа, я просто прибирала. Я не хотіла вам заважати.

- Можеш відкласти прибирання тут на годину? Нам із місис Лурі треба поговорити наодинці.

Ханна так витріщила очі, що мені здалося, ніби вона не зовсім правильно зрозуміла слова Загіра, але щось додати я не встигла. Дівчина швидко схилила голову, пробурмотіла щось нерозбірливе і хутчіше втекла. Навіть забула ганчірку та відерце.

- Ви дійсно думаєте, що хтось із них злочинець? - переконавшись, що дівчина вискочила з бібліотеки, ректор обернувся до мене. На це питання я лише знизала плечима, і чоловік поставив наступне: - Який у них може бути мотив? Обікрасти Ілліора? Для цього не потрібно було нічого робити з дитиною, він зберігає частину грошей у відкритому сейфі. А якщо хотіли більшу суму, то могли попросити про це, почавши шантажувати здоров'ям Локайна. Але нічого не відбувається.