Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

— Попросив? У тебе немає температури? — підходить до мене й перевіряє чоло. — Він тільки й вміє командувати. Дихнути вільно не дає тими своїми документами.

— Ти говорила, він займається будівельними матеріалами? — пригадую її слова.

— Так. Це фірма мого батька. А у нього самого агенція з нерухомості. Досить відома й прибуткова.

— Він говорив, — киваю. — Дівчата, це він, — знов повторюю.

— Соню, в тебе все гаразд? — питає Лера. — Він не образив тебе?

— Це той Олександр, з яким я спілкувалася впродовж канікул.

— Що!? — в унісон вигукують подруги.

— Я розгубилася й не змогла сказати йому. Думала, що він мене не впізнає, але він впізнав…

— Волошин і є тим чоловіком, що так мило з тобою спілкувався? — недовірливо питає Лія. — Ти впевнена? Може, це помилка?

— Він теж мене впізнав, і перед вашим поверненням ми говорили телефоном.

— Оце справи! — емоційно вигукує Лера й сідає біля мене на ліжко.

— Ніколи не вірила в такі збіги, — підтримує її Лія.

— Я теж, — протягую. — Ніколи не вірила.