Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Але яка різниця, якщо я знаю про світ тіней?

— Різниця величезна. Сновидців туди допускають, лише коли неорганічні істоти впевнені, що вони збираються лишитися в тому світі. Нам відомо це з історій прадавніх магів.

— Запевняю вас, доне Хуане, що не маю наміру там лишатися. Ви говорите так, наче мене от-от заманять обіцянками послуг чи влади. У жодному з них я не зацікавлений, ось і все.

— На цьому рівні це вже не так легко. Ти перетнув межу, до якої міг просто піти. До того ж ти мав нещастя бути вирізненим водяною неорганічною істотою. Пам’ятаєш, як боровся з нею? І як почувався при цьому? Я казав тобі тоді, що водяні неорганічні істоти — найбільш надокучливі. Вони залежні й владні, і якщо вже закинули свій гачок, то ніколи не здаються.

— І що це означає в моєму випадку, доне Хуане?

— Це означає справжню біду. Певна неорганічна істота, яка командує парадом — та, яку ти схопив того фатального дня. З роками вона запізналася з тобою. Вона близько тебе знає.

Я щиро зізнався дону Хуану, що від самої думки про те, що неорганічна істота близько мене знає, мене нудить.

— Коли сновидці усвідомлюють, що в неорганічних істотах немає нічого привабливого, — сказав він, — зазвичай для них стає надто пізно, бо на той час вони вже в кишені в неорганічних істот.

У глибині душі я відчував, що він каже абстрактно про ризики, які можуть існувати в теорії, але не-на практиці.

Я був таємно переконаний, що жодних ризиків будь-якого гатунку немає.

— Я не дозволю неорганічним істотам так чи інакше звабити мене, якщо ви про це думаєте, — сказав я.

— Я думаю, що вони збираються обдурити тебе, — сказав він. — Як обдурили нагваля Росендо. Вони тебе обкрутять, а ти не побачиш пастки й навіть не запідозриш її. Вони вміють це робити. Тепер навіть вигадали маленьку дівчинку.

— Але я не маю сумніву, що дівчинка існує, — наполягав я.

— Немає ніякої дівчинки, — відрізав він. — Той синюватий згусток енергії — це розвідник. Дослідник, що застряг у світі неорганічних істот. Я вже казав тобі, що неорганічні істоти — як рибалки, вони принаджують і ловлять свідомість.

Дон Хуан сказав, що без жодного сумніву вірить: синюватий згусток енергії походив з виміру, цілковито відмінного від нашого — розвідник, що опинився на мілині й попався, наче муха в павутиння.

Мені не до душі була його аналогія. Вона стривожила мене до межі фізичного дискомфорту. Я зізнався про це дону Хуану, і він сказав мені, що моя занепокоєність розвідником-бранцем змушує його почуватися мало не у відчаї.

— Чому вас це турбує? — спитав я.

— Щось назріває в тому заплутаному світі, — сказав він. — І я не можу з’ясувати, що саме.

Доки я залишався з доном Хуаном і його компаньйонами, мені взагалі не снився світ неорганічних істот. Як завжди, моя практика полягала в тому, щоб зосередити увагу сновидіння на предметах з моїх снів і змінювати ці сни. Щоб згладити мої тривоги, дон Хуан змушував мене вдивлятись у хмари й далекі гірські верховини. Як наслідок, я миттєво відчував себе врівень з хмарами або ж відчував, що я дійсно серед далеких гірських вершин.

— Я дуже задоволений, але й дуже стурбований, — сказав дон Хуан, коментуючи мою спробу. — Ти навчився справжніх див, і сам цього не знаєш. І я не маю на увазі, що ти навчився їх від мене.

— Ви кажете про неорганічних істот, правильно?

— Так, про неорганічних істот. Я радив тобі нічого не роздивлятися; роздивлятися — техніка магів минулого. Вони були здані дістатися до своїх енергетичних тіл в одну мить, просто спостерігаючи за об’єктами своєї пристрасті. Напрочуд дивовижна техніка, але марна для сучасних магів. Вона ніяк не підвищує нашу розважливість чи здатність до пошуку свободи. Усе, що вона робить, це прицвяховує нас до конкретності — найбільш небажаного стану.

Дон Хуан додав, що, якщо тільки я не триматиму себе під контролем, на той час, коли моя друга увага зіллється з увагою повсякденного життя, я стану нестерпною людиною. Існує, казав він, небезпечна прірва між моєю рухливістю в другій увазі й моїм наполяганням на нерухомості мого усвідомлення повсякденного світу. Він зауважив, що прірва між ними двома настільки велика, що у своєму повсякденному стані я був майже ідіотом, а в другій увазі — безумцем.

Перш ніж повернутися додому, я дозволив собі обговорити мої видіння вві сні, у світі тіней з Керол Тіггз, хоча дон Хуан порадив мені не обговорювати їх ні з ким. Вона найкраще розуміла мене і була найбільш зацікавленою, оскільки була моїм цілковитим двійником. Дон Хуан відверто образився на мене за те, що я розкрив їй мої секрети. Я почувався гірше, ніж будь-коли. Жалість до себе заволоділа мною, і я почав скаржитися, що завжди все роблю хибно.

— Ти ще нічого не зробив, — гримнув на мене дон Хуан. — Це вже я знаю.

І він мав рацію! Під час наступного сеансу сновидінь удома розверзлося ціле пекло. Я дістався світу тіней, як робив незліченну кількість разів — різниця була в присутності блакитної енергетичної фігури. Вона була серед інших тіньових істот. Я відчував імовірність, що той згусток був присутній і раніше, але я його не зауважував. Щойно я помітив його, мою увагу сновидіння невідворотно привернув той згусток енергії. За лічені секунди я опинився поряд з ним. Інші тіні наблизилися до мене, як завжди, але я не звернув на них уваги.

Несподівано блакитна, кругла фігура обернулася маленькою дівчинкою, яку я бачив раніше. Вона схилила свою тонку, ніжну, довгу шийку набік і промовила ледве чутним шепотом: «Допоможіть мені!» Чи то вона це сказала, чи то я нафантазував, що вона це сказала. Результат був той самий: я стояв заціпенілий, збуджений від щирого занепокоєння. Я відчув холодок, але не в моїй енергетичній масі. Це був холодок в іншій частині мене. Уперше я до кінця усвідомлював повну відокремленість того, що переживаю, від моїх сенсорних відчуттів. Я відчував світ тіней з усіма наслідками того, що за звичайних обставин називав відчуттями: я був здатний думати, оцінювати, приймати рішення; я мав психологічну цілісність — інакше кажучи, я був собою. Єдиною часткою мене, якої бракувало, було моє