Читати книгу - "Буря Мечів"

врятувала з розбитого кога, що його викинуло на Замерзле узбережжя. Це був її найдорожчий скарб — і вона подарувала його мені,— Манс накинув плащ назад собі на плечі.— Але в Тінявій вежі мені видали новий вовняний плащ із запасів, чорний з чорним, облямований чорним, щоб пасував до моїх чорних бриджів і чорних чобіт, мого чорного камзолу й чорної кольчуги. Не було на новому плащі ні потертостей, ні дірок, ні проріх... а головне, не було червоного. Вояки Нічної варти вбираються в чорне, суворо нагадав мені сер Деніс Малістер, так наче я забув. А мій старий плащ тепер хіба що спалити, сказав він.

Наступного ранку я поїхав... туди, де цілунок — не злочин і де чоловік може носити плащ, який схоче,— він заклацнув застібку та знову сів.— А ти, Джоне Сноу?

Джон зробив ще один ковток. Тільки в одну версію цей чоловік може повірити.

— Ви кажете, що були у Вічнозимі того вечора, коли мій батько гостив короля Роберта.

— Кажу, бо так і було.

— Тоді ви нас усіх бачили. Королевича Джофрі й королевича Томена, королівну Мірселлу, моїх братів Роба, Брана й Рикона, моїх сестер Арію і Сансу. Ви бачили, як вони йшли центральним проходом, і на них були звернені всі погляди, а тоді вони сіли за стіл поряд з помостом, на якому всадовили короля з королевою.

— Я пам’ятаю.

— А ви пам’ятаєте, де всадовили мене, Мансе? — він гойднувся вперед.— Бачили, куди відіслали байстрюка?

Довгу мить Манс Рейдер вдивлявся Джону в обличчя.

— Думаю, слід підшукати тобі нового плаща,— нарешті мовив король, простягаючи руку.

Данерис

Над спокійною синьою водою линув мірний туркіт барабанів і тихий шурхіт галерних весел. Великий ког тягнувся, порипуючи, в кільватері галер, на туго напнутих товстих канатах. Вітрила «Балеріона» жалюгідно обвисли на щоглах. Та все одно, стоячи на півбаку та спостерігаючи за драконами, які ганялися одне за одним у безхмарному блакитному небі, Данерис Таргарієн почувалася щасливою як ніколи.

Дотраки кличуть море «отруйною водою», не довіряючи рідині, якої не можуть пити коні. Того дня, коли три кораблі знялися з якоря в Карті, можна було подумати, що вони пливуть не в Пентос, а в пекло. Юні й хоробрі кровні вершники білими розширеними очима витріщалися на берег, який малів і малів; усі троє один перед одним намагалися не показувати страху, а служниці Іррі та Джикі відчайдушно вчепились у поруччя та від кожного поштовху хвиль блювали через борт. Решта ж невеличкого халасару Дані сиділа під палубою, віддаючи перевагу схарапудженим коням перед жахливим нескінченним світом навколо кораблів. Коли ж на шостий день подорожі налетів наглий шквал, Дані чула крізь люки, як хвицаються й іржуть коні та як вершники моляться тонкими тремтливими голосами щоразу, коли «Балеріон» стрибав на хвилі чи гойдався.

Та жоден шквал не міг налякати Дані. Данерис Штормороджена — ось як її прозивали, бо вона з ревом увірвалась у світ у далекому Драконстоні, коли надворі вирував найбільший шторм на пам’яті Вестеросу — шторм такий лютий, що скидав химер з мурів замку й розтрощив на тріски батьків флот.

У вузькому морі штормило часто, а Дані ще дівчинкою перетинала його півсотні разів, коли тікала з одного вільного міста в інше, на півкроку випереджаючи Узурпаторових найманців. Вона любила море. Їй подобався гострий солоний запах у повітрі, безмір обрію, обмеженого тільки склепінням лазурового неба над головою. Від цього вона почувалася маленькою — і водночас вільною. Їй подобалися дельфіни, які іноді пливли за «Балеріоном», розтинаючи воду, як срібні списи, подобались і летючі рибки, яких вона помічала тут і там. Їй навіть подобалися матроси з усіма їхніми піснями та притчами. Одного разу дорогою до Браавоса, спостерігаючи, як команда намагається опустити величезне зелене вітрило на початку шторму, вона була навіть подумала, як би гарно стати морячкою. Та коли вона сказала це братові, Вісерис так накрутив їй коси, що вона аж заплакала. «Ти — кров од крові дракона,— верещав він на неї.— Дракона, а не якоїсь смердючої риби».

«Дурень він був — і в цьому, і багато в чому ще»,— подумала Дані. Якби він був мудріший, то це він би зараз плив на захід, щоб посісти трон, належний йому по праву. Вісерис був дурний і лихий, вона це вже зрозуміла, та все одно іноді скучала за ним. Не за тим жорстоким слабаком, на якого він перетворився під кінець, але за братиком, який іноді дозволяв їй залізти до нього в ліжко, за хлопчиком, який переказував їй легенди Сімох Королівств і розповідав, як добре заживуть вони, коли він нарешті поверне собі корону...

Поруч з Дані з’явився шкіпер.

— Хотів би я, щоб цей «Балеріон» навчився ширяти, як його тезко колись, ваша світлосте,— мовив він валірійським суржиком, присмаченим пентоським акцентом.— Тоді б нам не довелося ні веслувати, ні буксирувати, ні вимолювати вітру.

— Атож, капітане,— відповіла Дані з усмішкою, рада, що завоювала його прихильність. Шкіпер, як і його господар магістр Іліріо Мопатис, був старим пентосянином і хвилювався як дівиця через те, що на облавку в нього — три дракони. На той раз, якщо спалахне полум’я, на планширі й досі висіло півсотні відер морської води. Спершу Гролео хотів посадити драконів у клітки, й Дані погодилася, щоб втишити його страхи, але в клітках дракони так мучилися, що дуже швидко Дані передумала й наполягла, щоб їх випустили.

Та зараз цьому радів навіть шкіпер Гролео. Так, спалахнула невеличка пожежа, яку вдалося швидко загасити, зате на «Балеріоні» раптом значно поменшало щурів порівняно з часами, коли корабель називався «Садулеон». А команда, попервах зацікавлена не менше, ніж перелякана, згодом почала яро пишатися «своїми» драконами. Всі моряки, від шкіпера до кухарчука, страшенно любили дивитися, як вони літають... а Дані — більше за всіх.

«Вони — мої дітки,— казала собі Дані,— а якщо мейгі правду казала, то інших дітей я вже ніколи не матиму».

У Вісеріона луска була кольору свіжих вершків, а роги, кісточки на крилах і гребінь на спині — золоті, й виблискували вони ясно, як метал на сонці. Рейгал же був зроблений з літньої зелені й осінньої бронзи. Вони широкими колами кружляли над кораблями, піднімаючись вище й вище, силкуючись злетіти один понад одним.

Дані вже вивчила, що дракони більш за все люблять нападати згори. Якщо один