Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

– Ми близько. Вже недалеко залишилося йти, - він швидко озирнувся, переконатися, що я тягнусь слідом.

- Я все розповім Алексу. Те, як ти поводишся зі мною, - кидаю йому в спину.

– Давай. Якщо звичайно захочеш з ним мати справу, після того, як все на власні очі побачиш.

- Про що ти взагалі говориш?

- Скоро сама все побачиш, - заспівав він.

Нейтон йде попереду, а я так само йду за ним. Не хочу його наздоганяти. Я тільки зрозуміла, наскільки моя ненависть до нього велика. Після того, як він вдерся в мою спальню і чіпав мої речі, я більше не бажаю його бачити. Як сильно мене все це зачепило. Поводиться, як нахабник.

Нейтон різко зупинився. Не чекаючи цього, на ходу, врізаюсь йому в спину.

- Ми на місці, - вимовляє він, не обертаючись.

Я виглядаю з-за його спини. Для мого погляду відкрилася досить дивна картина.

Високий хлопець, у чорному пальті до колін, стояв до нас спиною. Його чорне волосся було акуратно зачесане назад. Перед ним на колінах стояла зв'язана канатною мотузкою дівчина – незнайома дівчина. Світло від фар машини, що стояла поруч, добре освітлювало мокре обличчя дівчини - вона плакала і щось говорила хлопцеві, що стоїть перед нею.

- Як полювання, брате? – крикнув Нейтон. – Бачу, вдалася.

Хлопець обернувся.

Я від подиву відкрила рота.

- Алекс?! – тремтячим голосом вигукнула я.

Хлопець швидко глянув на мене та повернувся до нас повністю.

– Ні. Це Келлан. Мій старший брат, - з незворушною усмішкою кинув Нейт.

Я придивилася краще. Келлан Стоун був справді дуже схожий на Алекса. Я подалася вперед, щоб підійти до нього ближче. Келлан без жодного інтересу дивився прямо мені в очі. Зблизька він помітно відрізнявся від Алекса. Але здалеку їх спокійно можна переплутати. І очі ... У Алекса вони кольору червоного дерева, А у Келлана темно сині.

- Чому ви такі схожі? - не втрималася я від запитання.

– Може, тому що ми рідні брати? Таке іноді буває, повір, - спокійно каже він і кидає погляд на Нейтона. - Що вона тут робить, Нейтон? - Келлан вигнув чорну, як смоль брову.

- Алекс хоче, щоб вона все про нас дізналася. Побачила на власні очі. Це його бажання. Я не міг відмовити йому, - Нейт розвів руки вбік.

– Алекс сам тебе про це попросив? - недовірливо придивився до брата Келлан.

- Наш Алекс, надто велика розмазня. Він боїться. І не спроможний сам їй все продемонструвати. Я вже перекусив цього місяця, а ти ще ні, мій дорогий брат і я вирішив привести її сюди до тебе, щоб ти їй все красиво показав, - усміхнувся Нейт. - Давай, допоможи Алексу. Він сам не може цього вдіяти.

Я стояла там, між двома братами Стоунами і нічого не розуміла. Чого хоче добитися Нейтон? І що такого Алекс боїться мені показати?

Мій погляд раптом упав на зв'язану дівчину. Її очі дивилися на мене благаюче, щоб я допомогла їй втекти. Врятувала її.

- Добре, - Келлан згідно кивнув, - Але щоб більше подібних витівок не було. Її тут не повинно бути! Тому що якщо вона комусь пробалакається ...

- Не пробовтається. Правильно, Ханно? – Нейтон глянув на мене.

Я згідно кивнула.

- Ти впевнена, що готова до цього? Тому що я вважаю, що тобі треба передумати і піти, – голос Келлана звучав як музика у моїх вухах, він був низьким та чистим.

- Я впевнена, - я обернулася до Нейта, потім назад до Келлана. - Я цілком готова. Хочу це побачити.

Келлан сів поруч із пов'язаною бранкою. І взяв її обличчя у свої долоні.

- Відійди, - Нейт злегка відтягнув мене убік за плече. - А тепер дивися уважно.

Келлан схилився над обличчям дівчини, злегка розкривши губи. Дівчина рваним ривком відсторонилася.

- Будь-ласка не треба. Не вбивайте мене, відпустіть, прошу, - благала вона.

- Тссс... - Келлан приставив свій палець до її губ, закликаючи замовкнути. - Все буде добре. Не бійся, я не скривджу тебе, - шепотів він.

Дівчина затремтіла ще сильніше, ніж до цього. І відразу Келлан зробив глибокий вдих.

- Що він робить? - я явно нічого не розуміла.

- Тихо. Мовчи, - Нейт тримав мене за плечі.

Наступного моменту вираз мого обличчя змінилося нерозумінням, а далі жахом. Те, що було далі... Такого я не очікувала.

Прямо з дівчини в Келлана полилося якесь блакитне свічення. Дівчина почала перетворюватися на мумію прямо на моїх очах. Вона висихала миттєво. Вже за кілька хвилин Келлан акуратно поклав на землю висушене тіло.

Я закричала.

Нейтон затиснув мені рота рукою.

- Ану заспокойся, - гаркнув, він.

Я квапливо закивала. Зараз я тремтіла не гірше за ту дівчину.

- То це ви людей вбиваєте? Тепер ви позбавитеся і від мене? Ось навіщо ти притяг мене сюди? – мене трясло від страху, немов у якомусь божевільному нападі.