Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тієї миті блимнуло світло і за шостим стільцем з'явився останній гість. Він картинно поправив свій вельветовий сюртук, підкотив надто довгі рукави з дивацькими манжетами і сів за стіл.
- Ой, та не варто було зустрічати мене стоячи. Як це мило з вашого боку, друзі, красно дякую, - знущально простягнув він, влаштовуючись зручніше.
Каліхор буркнув, переводячи подих.
- Замовкни вже, Халдене. Через тебе мене тут мало не порвали на шмаття, не міг прийти вчасно?
Алохой Халден продовжував знущатися.
- Повірте, це того варте. До кінця своїх днів не забуду цієї урочистої зустрічі, дякую. Це видовище з лишком компенсує всі мої сьогоднішні неприємності.
Він задерикувато засміявся.
- Я можу наблизити кінець твоїх днів, тільки попроси, - прошипів Олексій.
- Ні, правда, треба буде якось повторити. Ну, чого стоїмо? Ми ж нарешті все у зборі. Тоді розпочнемо.
- Замовкни, Алохою, - з благанням у голосі повторив Каліхор, влаштовуючись у кріслі, де його знову поглинула півтемрява. Інші наслідували його приклад. - Не ганьби старого.
- Він діло каже, замовкни вже, Халдене, гроза місцевих ринків, - прошипів лич.
- Олексію, чудово виглядаєш, - парирував новоприбулий. - Знову святою водою пригощали? Моя шана, друїде.
- Залиш свій тон за дверима, хлопчисько, - голос Мартіна знову похолов. На мить стало тихо і всі згадали навіщо вони тут зібралися. Першим порушив мовчання смаглявий Колтон.
- Що ж, тепер, коли всі ми поводимося більш-менш цивілізовано, - після цих слів з усіх боків пролунало тихе покашлювання, - Почнемо ж.
Він простяг руки до бронзової статуї на столі і торкнувся першого обличчя, що спотворилося від нестерпного болю.
- Чи тут Темрява всюдисуща?
- Темрява тут! - хором відгукнулися Олексій і Мартін. Їхні голоси, що злилися, здавалося, воєдино, піднялися до високої стелі і потонули там.
Колтон продовжував, торкнувшись другого обличчя статуї. Того, що дивилося в нікуди порожнім поглядом.
- Чи тут Світло, що пронизує Темряву?
- Світло тут, - відповіли Каліхор і Халден, і їхні голоси розлилися по залі і так само розтанули в повітрі.
Друїд торкнувся останнього обличчя - з розмитими рисами - і промовив.
- Чи тут ті, хто поділяє Світло та Темряву?
Високий чорнявий хлопець в окулярах підхопив голос Колтона, і вони відповіли разом:
- Ми тут і ми клянемося зберігати Темряву та Світло, поки вони є.
- В ім'я світу Тіней, - почулося з усіх боків.
- Отже, чотирнадцять надприродних смертей в Орегоні. Якщо так піде і далі, то можна і нашу Раду розпускати, дбати про баланс буде вже не потрібно.
Першим на це відгукнувся Олексій.
- З чого це нам втручатися в таку нісенітницю, Колтоне? Ми навіть не знаємо вбили їх чи вони наклали на себе руки. Що цілком можливо, з огляду на всю нікчемність існування смертних.
- Ти й сам колись був цією маленькою смертною людиною, - зауважив Халден.
- Ще я колись був підданим Її Величності Імператриці Олександри, тож мені що, тепер всякого росіянина при зустрічі обіймати, пропонувати свою допомогу і турбуватися його долею? - висміяв того лич.
- Ніхто не закликає до поспішних рішень. До самого закінчення розслідування ситуації закликаю всіх бути максимально обережними і обачними. Ми поки що не знаємо з чим конкретно маємо справу, - втрутився старий Каліхор.
Колтон схопився за підлокітники і на мить стиснув шкіряну тканину. Нарешті він подав голос:
- І все ж таки, дещо нам відомо. Усі жертви були так чи інакше пов'язані із Радою П'ятьох. Молодші хранители, члени родин хранителей. Я припускаю, що ці смерті не були випадковими, і все ж хочу знати це напевно.
- Що ти маєш на увазі, Томе? - уточнив Каліхор.
- Усі загиблі були знайдені без найменшого сліду сили, сяйво їхньої шкіри відкидає всякі сумніви, їхня магія була випита, цьому є реальні свідчення.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хімера, Julia Shperova», після закриття браузера.