Читати книгу - "Чорний романтик Сергій Жадан"

Однак важливіше інше. Марія живе в Жадановій поезії не тільки як мати Христа, вона присутня в ній як Світова Жінка, вона стоїть — ближче чи далі — за кожною Жінкою, і Жаданова розмова з жінками як своїми адресатами переливається в розмову з Марією. І до таких розмов увесь час долучаються дуже особисті мотиви, інтимні інтонації — ніби поет хоче, щоб його почула кохана жінка, чиїми почуттями він дорожить над усе, вона ж і його конгенійна читачка, його і його друзів-поетів, надійний прихисток українського слова. Зрештою, образ цієї жінки доволі розпливистий — у тому сенсі, що не уявляється якийсь конкретний біографічний персонаж і сюжет, радше проглядається сукупність інтимних досвідів, провин, взаємних рахунків, непорозумінь, зусиль порозумітися і потреб утримати пекучу пов'язаність із чиєюсь (жіночою) долею. І більше бачимо не цих жінок (різних, але й схожих у своїй калейдоскопічності), а самого поета у щирості його почуттів, серед яких домінує «подільчива» відкритість до неї і турбота про неї, часто — віра в неї, у взаємоприсутність їхніх душ («Якщо ти не хочеш про мене думати, думай про ці дерева в тумані… Я ж знаю, про що ти насправді думаєш, коли ти думаєш про дерева»). Кожна з них резонує інакшою, особливою струною в поетовій душі.

Тут можна згадати, що і в поезіях ранішого часу Сергій Жадан часто «розмовляв» з невідомою жінкою чи дівчиною, образ або спогад про яких були для нього владним викликом до жаданого спілкування на відстані. Отож немає неперехідної грані між сакральним образом і образом життєвим, — і, власне, ми бачили, як великі світові поети (і багато теологів) прагнули надати Марії Богоматері рис життєвих і житейських, у яких і розкривалася її святість. Таким чином, можна сказати, що в «Житті Марії» — життя Жінки як тієї, в якої можна шукати розуміння, підтримки й любові. І якій є тільки одна відповідь — така сама міра любові, що все освячує. Віра в це у Сергія Жадана така велика, що він не зупиняється навіть перед досить ризикованим «рикошетом» думки: якщо учні Христа ревно зберігали його плащаницю («Я знаю, для чого вони зберігали його плащаницю: щоби завжди мати при собі обриси його тіла»), — то він ладен був би зберігати білизну своєї коханої, та й навіть «чужі сорочки», в яких її «тепло збереглося». Ну що ж, це як новітня Пісня Пісень. «Тому, хто боїться, — потрібна віра. Тому, хто любить, достатньо пам'яті».

Залишається погодитися. З цим. До іншого ще буде нагода повернутися.

Тим часом у книзі починають дужчати й інші мотиви. Майже завжди у Сергія Жадана назви книжок, збірок, окремих творів лише умовно орієнтують (або й дезорієнтують) щодо їхнього змісту. В «Житті Марії» звертання до олюдненого сакрального образу домінує в початковій частині книжки, і хоч потім той образ не раз виринає, часом несподівано, з хаосу наших буднів, немовби здалеку осяваючи їх нерізким оцінювальним світлом, — далі ці будні починають розкриватися ніби самі собою. У розділі «Чому мене немає в соціальних мережах», виразно полемічна назва якого вказує на бажання говорити про непопулярні постаті й сторони нашої сум'ятної сучасності, — маємо цикл поетичних зарисовок і сюжетів про любих (або, може, й нелюбих, проте по-людському небайдужих) Сергієві Жадану аутсайдерів, ізгоїв та інших пострахів офіційного благопорядку. Татуювальник. Сектант. Чеченка. Псих. Мародер. Капелан. Шпигун. Дезертир. Це лише деякі з «незручних» для поезії особистостей і доль, що по-рекетирському (а може — панібратськи чи за домовленістю?) вриваються в Жаданову поезію. У коротких віршах-новелах дбайливо і не без любові подано есенцію їхнього переважно немудрого життя, що переплелося з життям країни в ці багаті на ексцеси роки. Здебільше все це звучить достатньо драматично, як і сатиричні мотиви, хоч останні, на мій погляд, інколи знижуються до фейлетонності (як-от у «бердичівських» куплетах), — фейлетонного характеру пасажі трапляються і в поезії, і в прозі Сергія Жадана, але вони не належать до його найблискучіших сторінок.

У книзі «Життя Марії» вміщено й переклади поезій Чеслава Мілоша. Вільний і широкий погляд на світ, етичне і естетичне дистанціювання від рутинної картини життя і спрощеного бачення дійсності, драматична насиченість реаліями, видима легкість ваговитого вислову — це, мабуть, те, що захоплювало Жадана. Дослідники ще, напевне, аналізуватимуть його немалий перекладацький доробок, і видно буде, що він багато чого навчався у європейських поетів нашого часу, а в чомусь, може, «змагався» з ними. Але це вже предмет окремої розмови.

В Англії виявили таємну печеру тамплієрів (із преси, 2016 р.)

А в Україні того ж таки року в Чернівцях, у видавництві «Meridian Czernowitz» вийшла чудово оформлена (художник — сам Олександр Ройтбурд!) книжка «Тамплієри» — нові вірші Сергія Жадана. Перчина сюжету ось у чому. Досі вважалося: рицарський орден тамплієрів (храмівників), заснований 1118 року в Єрусалимі для захисту віри й паломників, після втрати Єрусалима став бездомним, опосівся спершу на Кіпрі, а потім у Франції, де 1312 року і знищив його Папа Франциск V, стративши гросмейстера Моле і 54-х рицарів. Тобто до Англії тамплієри нібито не діставалися. Аж ось відкриття. Так само не було раніше і ніяких відомостей про їхню причетність до наших українських справ. Але невідомість і цього разу не зупинила Сергія Жадана з його глобальним мисленням. Не знати, чи довідався він із власних джерел про назрівання сенсаційного відкриття англійських археологів, чи інтуїтивно почав діяти на випередження: мовляв, і ми не з лопуцька!

…Війна, передчуттям якої дихали поетичні збірки Сергія Жадана останнього десятиліття, — із близької світової загрози, із подихів досвіду «гарячих точок» стала нашою жорстокою реальністю. Про неї, в тому ж таки світовому вимірі, — «Нові вірші, 2015—2016», що ввійшли потім до книжки «Тамплієри».

Ще у «Житті Марії» Сергій Жадан мусив окреслити своє творче кредо в драматизованій до краю ситуації. «Прийде нас — і яка-небудь наволоч