Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Повний місяць поки тільки починав сходити, і сутність звіра усередині кожного з перевертнів лише починала прокидатися. Так і всередині дівчинки із шрамом на чолі, котрий зараз закривав каптур, уже поступово прокидався внутрішній звір. Та поки контролювати його не складало жодних труднощів.

Трійця на чолі з Релі упевнено ішла слідом за дівчинкою, ховаючись у пітьмі та між деревами, але їхня ціль жодного разу навіть не оберталася, тож Лея і Ноа ішли спокійні, будучи впевненими ― вона їх не помічає.

А от Релі навпаки, виявилася більш напруженою, ніж будь-коли раніше. У її голові звучало: «Вона точно знає, що ми ідемо за нею. Лиш тільки… не збирається нас зупиняти».

Ішли вони за дівчинкою досить довго, і, за скромними підрахунками принцеси, віддалилися від будиночка щонайменше на кілометрів три, заглибившись в ліс. Згідно із поганенького уявлення Релі про дану місцевість на карті, вони б мали уже наблизитися до невеличких гір і скелястих пагорбів, але рельєф залишався таким же рівним, як і раніше, тож дівчина вже почала сумніватися у власних здібностях орієнтування на місцевості, як…

Раптово дівчинка у накидці, що йшла кількома метрами попереду, дійшла до явного обриву і, ні секунди не сумніваючись, просто зістрибнула униз!

Трійця тут же кинулася слідом…

Обрив був височенним, і являв собою досить широкий розкол між двома скелями, по вершині однієї з яких вони і йшли весь цей час. У розколі виднілася річка, що текла на невідому відстань справа наліво, і тоді то вже й сформувалася думка, що це зовсім не розкол, а звичайнісінький річковий каньйон.

Місцина ця, напевно, володіла неабиякою мальовничістю в денну пору, та зараз була ніч, і темно, хоч в око стрель…

І поки Лея та Ноа марно намагалися розгледіти, куди ж поділася дівчинка після стрибка униз із такої висоти (ну, не розбилася ж, раз вже так цілеспрямовано стрибала!), позаду прозвучав якийсь шурхіт, а опісля і знайомі голоси:

― Ну, і що ви тут робите?

Трійця блискавично озирнулася. До них із дерев спускалися селяни з ліхтарями ― ті самі чоловіки, що цієї ночі затіяли грандіозне полювання. Коли спустились усі, деякі з них обережно наблизилися до краю каньйону, аби також поспостерігати, куди поділася мала. Інші, зокрема ті троє, голова Реґон, товстун та чоловік з сокирою, обступили трійцю.

― Ми ж уже сказали вам, що уб’ємо кожного, хто трапиться нам на шляху сьогодні! ― ліниво махнув жилавою рукою із сокирою чоловік із хвилястим волоссям довжиною рівно до плеч.

― Значить, ― обережно зронила де Вантелл, складаючи руки із широкими рукавами на грудях, ― ми завадили вам убити дівчинку.

Тиша. Чоловік із сокирою, Кірк, лиш вишкірився, виставляючи перед собою сокиру. Та тоді Реґон, будучи найхаризматичнішим з усіх, розплився у гидкій посмішці й розвів руками:

― Ну що ти, принцесо. Не тримай нас за монстрів! Побачивши малу нетіпаху, ми почули шурхіт, от і залізли на дерева, в надії убити чудовисько, що її переслідувало.

Ноа вишкірився вслід:

― І ми то чудовисько?!

― Звідки нам було знати, що то ви! Ви ішли без ліхтаря! ― огризнувся тоді Реґон, і Релі второпала, що вони із її помічниками ― одного поля ягоди, тільки б погризтися та побитися.

Розвернувшись від них, Релі провела рукою по скроні, коли з краю обриву пролунали голоси інших селян:

― Гей! Гей! Ось вона, ця мала шмаркачка!

― Де? Не бачу!

― Та ось же! І… о, чорт, що за лайно?!! ― один з селян відскочив від обриву, від жаху закриваючи рот руками.

Релі та двоє юних мисливців кинулися туди. В ущелині раптово один за одним почали спалахувати факели. Усі вони були виставлені в коло, всередині якого стояла дівчинка, поступово знімаючи каптур. А з усіх сторін до неї із пітьми сходилися…

― Що за х*йня?!! ― вилаявся Ноа, тут же скривившись від огиди.

― Прошу тебе, Ноа, слідкуй за лайкою, ― спокійно повернулася до нього Релі.

Той лиш отетерів від її спокою:

― …

― Але що ж то таке?! ― Лея і сама не могла стримати емоцій від побаченого.

Релі придивилася уважніше. З усіх сторін до кола з факелів наближалися маленькі істоти, що нагадували дітей. У темряві вони скидалися на звичайних людей, що рухалися дуже повільно, але коли їхні обличчя піддалися світлу факелів, стало зрозуміло ― це не хто інший, як справжнісінькі живі мерці!

― Вони мертві??? ― припустила Лея.

― Можливо. Не всі, ― кинула Релі, придивляючись до істот. ― Це не зовсім класичні істоти пітьми, відомі нам. Я б сказала, що вони являються плодом творіння якого-небудь заклинателя темряви.

― Вони ж зараз її зжеруть! ― з жахом скрикнув хтось із селян. Тоді Реґон та Кірк розштовхали своїх товаришів, аби опуститися на край обриву поряд із Релі й юними мисливцями й мати кращий кут огляду.

― Це ці потвори викрали дітей?! ― вигукнув Кірк.

Ноа зиркнув на нього, як на ідіота:

― Озирнися, це і є діти!

«Точно, ― пролунало у голові Релі. ― Це і є викрадені діти».