Читати книгу - "Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес"

— Про кохання. Про те, як часто ми плутаємо кохання з феєрверками — з драмою і суперечками. Але справжнє кохання дуже спокійне, дуже тихе. Воно нудне, з точки зору високої драми. Кохання глибоке, спокійне — і постійне. Припускаю, ти дійсно дарував Кеті кохання, у справжньому сенсі цього слова. Чи здатна вона відплатити тобі тим самим — це інше питання.

Я уп’явся поглядом у коробку серветок на столі навпроти мене. Мені не подобалося те, до чого хилила Рут. Я спробував змінити тему розмови.

— Винуваті обидві сторони, — сказав я. — Я також їй брехав. Про травку.

Рут сумно посміхнулася.

— Не думаю, що постійна сексуальна та емоційна зрада з іншою людиною розміщується на тому ж рівні, що і звичка час від часу накурюватися. Гадаю, це вказує на геть інший тип людини — ту, яка здатна систематично брехати, і брехати добре, яка здатна зраджувати свого партнера, не відчуваючи каяття…

— Ви цього не знаєте, — промовив я. Мій голос був таким жалюгідним, як і я сам. — Можливо, вона жахливо себе почуває.

Але навіть сказавши це, я не вірив сам собі. Не вірила і Рут.

— Я так не думаю, — промовила вона. — Гадаю, її поведінка говорить про те, що вона досить зіпсована: їй бракує співчуття, чесності та простої доброти — усіх якостей, якими ти сповнений.

Я похитав головою.

— Це неправда.

— Це правда, Тео. — Рут замислилася. — Тобі не здається, що саме через це ти був тут раніше?

— Через Кеті?

Рут похитала головою.

— Я не про це. Я про твоїх батьків. Коли ти був молодший. Якщо це все з дитинства, то зараз ти можеш знову це переживати.

— Ні, — сказав я, раптом відчуваючи роздратування. — Те, що відбувається з Кеті, не має жодного відношення до мого дитинства.

— О, справді? — недовірливо запитала Рут. — Намагання задовольнити когось непередбачуваного, когось емоційно неприступного, байдужого, жорстокого, намагання зробити його щасливим, отримати його любов — хіба тобі це не знайомо, Тео? Хіба ні?

Я стиснув кулак і мовчав. Рут нерішуче продовжила:

— Я знаю, як тобі сумно. Але я хочу, щоб ти розглянув можливість того, що ти відчував цей сум задовго до знайомства з Кеті. Цей сум ти несеш протягом багатьох років. Знаєш, Тео, одна з найважчих істин, які треба визнати, це те, що нас не люблять тоді, коли ми потребуємо цього найбільше. Це жахливе відчуття — біль через те, що тебе не люблять.

Звісно, вона мала рацію. Я шукав правильні слова, щоб виразити те похмуре почуття зради всередині мене, жахливий біль порожнечі; і почув, як Рут вимовила їх — «біль через те, що тебе не люблять». Тепер я бачив, як ці слова укорінилися в моїй свідомості й були одразу історією мого минулого, теперішнього та майбутнього. Це стосувалося не лише Кеті: це також було про мого батька, мої дитячі відчуття покинутості; моя туга за тим, чого я ніколи не мав, і в душі я досі вірив, що ніколи й не матиму. Але Рут сказала, що саме тому я обрав Кеті. Чи є найкращий спосіб довести собі, що мій батько мав рацію — що я нічого не вартий і не гідний любові, — аніж упадати за тією, яка ніколи мене не покохає?

Я обхопив голову руками.

— То це все було неминуче? Ви кажете, я сам себе налаштував на це? Усе до біса безнадійно?

— Це не безнадійно. Ти більше не хлопчик під владою свого батька. Ти тепер дорослий чоловік, і ти маєш вибір. Вважай це ще одним підтвердженням того, наскільки ти нікчемний — або порви з минулим. Звільни себе від нескінченного повторення цієї ситуації.

— Як мені це зробити? Гадаєте, мені слід покинути її?

— Думаю, це дуже складна ситуація.

— Але ж ви переконані, що мені слід порвати з нею, чи не так?

— Ти зайшов занадто далеко і завзято працював, щоб повернутися до життя після непорядності, самозречення й емоційного насилля. Ти заслуговуєш на ту, яка ставитиметься до тебе краще, значно краще…

— Просто скажіть це, Рут. Скажіть. Ви вважаєте, мені слід піти?

Рут подивилася мені в очі. Вона тримала мій погляд.

— Я вважаю, що ти мусиш піти. І я кажу це не як твій давній психотерапевт, а як твій давній друг. Не думаю, що ти зможеш повернутися до неї, навіть якщо хотітимеш. Можливо, це ще триватиме деякий час, але за кілька місяців трапиться ще щось і ти знову опинишся на цьому дивані. Будь чесним із собою, Тео, — стосовно Кеті