Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Устина - азовська відьма , Таня Мальована 📚 - Українською

Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Устина - азовська відьма" автора Таня Мальована. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 74
Перейти на сторінку:

Я тільки міцніше притискала велетня до себе й зовсім не звертала уваги, що відбувається довкола.

Теплі руки взяли мене за плечі й підвели з дивану.

—Ходимо, вам з Рохом треба побути подалі від цих суперечок,  — тихо сказав Андрій й повів нас геть із вітальні.

Ліза з Богданом голосно сперечалися.

Парубок зайшов з нами до кімнати й зачинив двері.

—Можна я з вами побуду, бо йти вниз бажання не маю, — запитав він.

—Залишався, тільки не ображайся, бо зараз я не сама компанійська душа, — відповіла я й вмостилася з Рохом на ліжку, ще раз оглядаючи кролика.

— Та я й не претендую, може чим допоможу. Лікувати я вмію та й з Гострояром ми вже зустрічалися, — він сів поруч та показав мені своє вухо, що колись постраждало від кігтів яструба.

—Ох! — тільки вирвалися в мене, на це було боляче дивитися. Я погладила кролика, думаючи, що щеб трохи й його я б більше не побачила.

— Та виглядає дивно, але не страшно. Сади но сюди свого велетня, — Андрій вказав на центр ліжка поруч з собою.

—Рох не бійся, я тебе не з'їм, хоч ти й досить апетитний кролик, — він жартував, а в моїй голові пролунало:

—Не вір йому, він вже намагався! —голос Роха звучав обурено.

—З поверненням велетню, — відповіла я

—Як ти себе почуваєш? — пересаджуючи фамільяра питала його.

Рох не відповів тільки ображено засопів.

—Ну не лютий велетню. Зараз я тебе під шаманю, а потім наша красуня тебе долікує, — Андрій заспокійливо погладив кролика й почав чаклувати, а я дивилася на нього та й мимо волі зашарілася.

Дивилася на парубка навпроти й намагалася зрозуміти, а що я відчуваю. Його зосереджене обличчя, неголене вольове підборіддя, темне волосся й пасмо, що падає на зелені очі, це все не викликало в мене того самого відчуття. Дивитися приємно бо він гарний, а ще й людина приємна, а відьомське мовчить та й годі, тільки єхидно посміхається собі.

—Дякую тобі, — промовила я, дивлячись як сила мого кролика, клаптик за клаптиком стає єдиною. Вона не зцілиться одразу, треба час, але й не виглядає так знівечено.

— Та нема за що. Я ж мусив хоч щось зробити, — сильні руки чаклували, над ображеним Рохом, який надувся й став схожий на пухнасту кулю. На мої спроби з ним поговорити, я бачила тільки закочені кролячі очі.

—Устино, а які твої улюблені квіти? — зненацька пролунало питання від перевертня.

—Рожеві гвоздики, — не задумуючись відповіла я й посміхнулася

—Чи квітка латаття.

—Зрозуміло, якщо чесно я очікував почути про півонії чи то троянди, — Андрій уважно подивився на мене хитрим поглядом, а потім посміхнувся відкритою, сонячною усмішкою.

—Я запам’ятаю до речі, азовська відьма.

А тепер вам треба побути вдвох, —перевертень підвівся й вже від дверей сказав:

—Рох не ображайся, що обслинив, — й він пішов з кімнати, на останок тільки підморгнув мені.

—Рошику, ти як? — я сіла на підлогу навпроти мордочка кролика й подивилася на нього, своїм фірмовим жалібним поглядом, неначе котик зі Шрека.

—Не думай, не спрацює.

—Чому ж ти зі мною заговорив.

— Тобі здається, кролики не говорять.

—Не починай, я ж хвилююся.

—Не вірю. Ти мене довірили цьому хижаку.

—Він знав, що робити.

—Він мене ледь не з'їв.

—Тебе ледь яструб не вбив, а ти.

—Не нагадуй мене досі колотить.

—Бідний мій, Рох, — я погладила велетня по теплому боці.

—Бідний, ледь не помер.

—Як ти взагалі встряв у цю халепу? Звідки з'явився Гострояр? — запитала я гладячи кролика й обережно зцілюючи подряпини.

—Не знаю, він з'явився ніби не звідки, намагався догукатися, а там стіна. Ніхто не чує, добре що ви вчасно схопилися, — голос Роха був втомленим

— Може поспиш трохи, велетню? А я прийду пізніше зі смаколиками, — він тільки кивнув погоджуючись.

Я сиділа коло нього доки він не заснув й я не почула рівномірне сопіння, тоді намагаючись не шуміти обережно підвелася й навшпиньки вийшла з кімнати. Прикрила двері й пішла до низу, не маючи жодної думки, що робити.

У вітальні стояла приголомшлива тиша. Усі сиділи по різних кутках кімнати й робили вигляд, що нікого не має.

— Що відбувається? — якось дивитися на кислі обличчя й не розуміти, що могло трапитися за годину, окрім дірки в нашому захисті, не дуже хотіло. Настрій й так був на межі.

— Та нічого такого, — буркнув Богдан і вперіщив очі в телефон.

—Ага, зовсім нічого такого! — передражнила його Ліза.

— Андрій, а ти що скажеш? — я подивилася на хлопця.

— Що ж скажу, — він подивився своїми зеленими очима, які просто світилися рішучістю й наміром все висказати.

1 ... 34 35 36 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"