Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Я глянула на Міна. 

- Ти справді сподобалася нам. Я хочу, щоб ти стала частиною нашої родини. Не хочу, щоб комусь із нас тебе довелося вбити. Будь ласка, Мей. Залишайся з нами.

 У його словах і голосі відчувалася гіркота, щире прохання. Він був чесний зі мною. Мабуть, йому більше за всіх не хочеться зі мною розлучатися, а тим паче в такий спосіб.

- Я залишуся з вами, - промовила тихо й опустила погляд. 

 Я озирнулася. Це була спальня. Чиста і світла, постіль акуратно застелена.

- Хочеш відпочити? - запитав Мін.

 Я кивнула головою, і, підійшовши до ліжка, скинула черевики.

- Це... - зам'явся Мін.

 Але я лягла на ліжко і, загорнувшись у ковдру, відвернулася від вампіра.

- Це моє ліжко, - тихо промовив він. - Але, якщо тобі все одно, я не проти.

 Я не відповіла. Мені справді було все одно. Я не хотіла ні бачити, ні чути нікого з них. Я втомилася. Відчувала себе загнаною в кут. Я не могла розслабитися.  Не знала, хто вони насправді для мене. Мені говорили, що я повинна прийняти рішення, але, по суті, не залишали вибору. 

 Я чула, як до кімнати увійшов Лекс. 

- Навіщо ти поклав її у своє ліжко? - запитав він.

- Вона сама лягла. Не заважай їй, йди, я нагляну. Усе гаразд.

 Мін його випровадив за поріг, але сам не вийшов. Вони не залишать мене без нагляду. Хтось завжди невідлучно перебуватиме зі мною. 

 Не знаю, скільки так пролежала. Я повинна щось зробити. Чула, як Лекс розмовляв із кимось по телефону. Йшлося про якісь документи - новий закордонний паспорт. Це для мене?  Джонні та Вік ще не повернулися. У моїй голові засіла думка про те, що я повинна втекти з цього будинку. Спробувати, поки двоє інших не повернулися. Якщо вони повернуться, мені навряд чи вдасться втекти. І ці не будуть такими поступливими, як Єн.

 Я розвернулася і сіла на ліжку. Мін глянув на мене. Він сидів, розвалившись у кріслі навпроти.

 Мені необхідно залишитися хоча б на мить самій. Лекс усе ще був у вітальні. 

- Мені потрібно до вбиральні, - промовила нерішуче.

- Ванна тут, - кивнув Мін.

 Він піднявся з крісла і, підійшовши до дверей у ванну кімнату, відчинив їх.

- Ти ж не підеш туди за мною? - запитала, допитливо глянувши на вампіра.

- Ні. А потрібно?

- Збожеволів, чи що?

 Я прослизнула повз нього у ванну.

- Тільки недовго, - промовив Мін і зачинив за мною двері. 

 Я озирнулася. Це була звичайна простора ванна кімната з невеликим вікном. Уже настав вечір. Двір навколо будинку добре освітлювався, але неможливо було зрозуміти, що там, за його межами. Я підійшла до вікна, але тут же зупинилася і навіть не спробувала відчинити його. Лекс був у той момент на вулиці. Мабуть, він чув нашу розмову. Тепер наглядав за цим вікном. 

 Я розвернулася і, підійшовши до умивальника, увімкнула воду. 

 Мене справді не випустять із цього будинку. 

 Поглянувши на себе в дзеркало, сполоснула обличчя холодною водою. Я маю щось придумати.

 Повернулася до спальні, намагаючись не подавати виду, що виявила Лекса. Мін сидів у тому ж кріслі, спостерігаючи за дверима у ванну кімнату.

- Ти швидко, - промовив вампір.

 Я посміхнулася одними губами.

 Думай, Мей, думай. Поки що в будинку, крім нас, нікого немає. Здається, Лекс усе ще у дворі. Я глянула на Міна. 

 Чи вдасться мені його здолати? Я бачила рудоволосого в бійці... Навички Міна набагато, набагато кращі за мої. Мені не впоратися з ним у відкритому бою.

- Чому ти намагався зі мною познайомитися тоді? - запитала перше, що спало на думку.

- Чому ні? - щиро здивувався він. 

- Твої приятелі мене просто «пасли».

 Я сіла на край ліжка.

- Приятелі, - усміхнувся Мін. - Вони моя сім'я. 

- Вони просто стежили за мною. Мовчки спостерігали.

- Мені не хотілося просто спостерігати за тобою. Хіба ти не почувалася самотньою?

- Хотів скрасити мою самотність? - запитала, відкрито глянувши на Міна.

 Я вже знала, що потрібно зробити. Я повинна «зацікавитися» ним...  

- Думаєш, не вийшло б? - усміхаючись запитав вампір.

...тому що він зацікавився мною. Він дивиться на мене не так, як близнюки чи Джонні. Погляди Міна відвертіші й красномовніші. 

- Міне! Не чіпляйся до Мей! - почулося з вітальні.

 Я навіть здригнулася. Лекс повернувся в будинок. 

- Я до неї не чіпляюся! - відповів через зачинені двері Лексу Мін.

 Між мною і Міном повисла якась трохи незручна пауза. Мін відвів свій погляд убік, але потім знову глянув на мене.