Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Сьома команда, — спокійно каже Учіха в притаманному йому холодному тоні, — Учіха Саске, Узумакі Наруто і Сакура…

Його очі раптово округляються від подиву. Він забув моє прізвище? Напевно, Саске занадто звик називати мене старостою, чи просто на ім’я. Я усміхаюся, читаючи незручність на його обличчі.

— Харуно Сакура, — спокійно додаю я, ловлячи на собі погляд Узумакі, який ледве стримує сміх.

— Ваші імена справді у списку, — здивовано тараторить чоловік, звіряючись із бланком у руках. — Хто ваш куратор?

— Какаші-сенсей, — не замислюючись, відповідає Наруто. — Кілька хвилин тому він стояв поруч з нами, тож ви могли помітити його звідси. У вас відкривається чудовий вид з цих щаблів, панове.

Узумакі поправляє метелика камердинера, через що той неабияк дивується від фривольності, з якою діє хлопчина в помаранчевому костюмі, і помітно напружується через химерну поведінку Наруто. А я, зізнатися, трохи лякаюся, адже він дивиться на мого друга так, ніби йому вже кортить спустити нахабу зі сходів.

— Все вірно, сьома команда, — чемно каже інший чоловік, відчиняючи нам двері, чим розряджає напругу. — Проходьте. Гарного вам вечора!

— Дякую, — солодко тягне Наруто в очі роздратованого камердинера, пропускаючи мене, як дівчину, вперед.

Аби уникнути конфлікту, я беру Наруто під руку, затягуючи його швидше всередину. І чому він сьогодні поводиться настільки зухвало? Він наймиролюбніший та найдобріший хлопчина з усіх, кого я знаю, однак, наразі всі ці якості, наче корова язиком злизала! Узумакі завжди готовий розсмішити, чи посміятися сам, але ніяк не лізти у сварку. Можливо, таким чином він приховує те, наскільки нервує? На мою думку, дуже оригінальний спосіб приховати мандраж, та все ж таки, не доречний.

Варто лише увійти до величезної та світлої зали, як у мене починає паморочиться голова через гучний вальс та розкіш інтер'єру. Всі стоять, розбившись на невеликі групки, весело спілкуючись одне з одним. Столи ломляться від великої кількості їжі на будь-який, навіть найвибагливіший, смак, і, звісно, Чоуджі єдиним, хто небайдужий до фуршету.

Віддалік від усіх стоїть решта еліти, яка одразу ж зверхньо вітає нас доволі пихатим та зухвалим поглядом. Шикамару здіймає свій келих, дивлячись на хлопців, а мені лишає свою фірмову загадкову усмішку. Напевно, навіть якби я і змогла прочитати його думки, мені б вони не сподобалися, оскільки його погляд приховує в собі тінь зневаги.

Хіната стоїть у шикарній темно-синій сукні з непристойно глибоким декольте, яке підкреслює красу її фігури настільки, що мало кому вдається втриматися від погляду на ці форми. Її розпущене, завите в охайні локони волосся спадає з плечей, роблячи її ще більш витонченою й навіть сексуальною, що в моєму розумінні не повинно бути властиво старшокласниці! Куди мені рівнятися до неї в костюмі, що приховує не тільки фігуру, а й красу?

Іно ж одягнена немов принцеса, як і завжди в дитинстві, коли ми відзначали спільні свята. Вона настільки мила й чарівна, що ніхто в цьому залі не зможе зрівнятися з її витонченим смаком та манерою тримати себе. Її довга блідо-рожева сукня в підлогу переливається від яскравого світла і, на мою думку, коштує непристойно дорого! Довге світле волосся зібране в тугий хвіст навіть у такому вигляді досягає пояса. В дитинстві вона часто казала, що довге волосся може бути тільки у принцес, і, мабуть, вона не змінила своєї думки й через стільки років, адже я ніколи не бачила її з короткою стрижкою.

Підходити до них, звісно, в мене немає жодного бажання. Відпустивши Наруто, я усміхаюся, після чого наближаюся до його вуха, аби прошепотіти: «Я хочу перекусити». Мій живіт бурчить так сильно, що я побоююся, аби це голосне бурчання не затьмарило музику. Здається, Узумакі трохи ніяковіє від того, наскільки близько опиняються наші обличчя, проте незабаром на місці збентеження з’являється задерикувата усмішка, і він киває мені.

Звичайно, хлопці прямують до своїх друзів, перешіптуючись про щось своє. Через музику я не можу почути нічого, крім бурчання в животі, яке лише посилюється від запаху, що заманює мене до банкетного столу.

Підходячи до своєї цілі, я окидаю поглядом безліч страв, які ніхто не поспішає скуштувати. Перебуваючи в замішанні від вибору, я раптово відчуваю на собі пильний погляд і, щоб підтвердити свій здогад, ненавмисно повертаю голову вбік. Справді, Хіната пропалює мене своїми убивчо-пронизливими очима, напевно, розлютившись з якоїсь причини. Інші члени еліти розмовляють про щось, і, як мені здається, Саске та Наруто трохи напружені.

Випивши келих лимонаду одним махом через нерви, я відправляю до рота кілька ласощів, не встигаючи як слід пережувати, за що отримую осуд від Чоуджі, який помічає мої дії, стоячи за кілька кроків від мене.

— Поглинати їжу, не відчуваючи смаку, – образа для кухаря. Стривай-но! У мене є щось особливе. Я віддаю перевагу ось цьому м’ясу, — він загортає у лист салату шматок чудової яловичини та простягає його мені, — спробуй, старосто, не пошкодуєш. Тільки цього разу постарайся відчути смак.

— Дякую, — зніяковіло усміхаюся я, відправляючи запропонований шматок у рот, після чого ціпенію від того, наскільки смачною виявляється ця страва, — це ж… неперевершено!

На моїх очах виступають сльози, настільки мене вражає незвичайний смак їжі! Чоуджі сміється, простягаючи мені тарілку з ще одним делікатесом із червоної риби, викладеним на грінку, в якомусь незвичайному соусі. І я знову приходжу в невимовний захват. Нарешті на обличчі Акімічі сяє задоволена усмішка.

— Сакуро… — чується голос із-за спини в той момент, коли я вже готова скуштувати ще одну страву, — радий бачити тебе тут!

Переді мною стоїть Рок Лі в зеленому оксамитовому костюмі з чорним шовковим метеликом. Я вперше бачу його волосся укладеним таким чином, що цей хлопець здається мені навіть симпатичним, попри неохайні, густі брови. Він схвильований так сильно, що його очі блукають залою, і варто йому раз зустрітися зі мною поглядом, як він шаріє, одразу ж переводячи увагу на Чоуджі. Він простягає йому руку на знак вітання. Однак Акімічі не вважає за потрібне потиснути його руку у відповідь.