Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Лі, — усміхаюся я, — спробуй ось це м’ясо! Чоуджі, покажи, як ти загорнув його в лист салату! Я боюсь, що зроблю це не так, як ти!

Я намагаюся зняти напруження між хлопцями, адже нечемність з боку Чоуджі неабияк засмучує та навіть дещо принижує гідність Рок Лі. Він опускає руку, але осад від зневаги все ще читається у виразі його обличчя. Рок Лі, який звик стримувати свої емоції, виглядає наче кам’яна брила, проте, я помічаю як нервово сіпається його брова.

— Радий, що тобі так сподобалося, старосто. — Чоуджі простягає Рок Лі такий самий шматок яловичини, загорнутий у хрумкий лист салату.

Цього разу Лі вирішує проігнорувати жест з боку Чоуджі, а тому всю ініціативу доводиться брати у свої руки. Я забираю м’ясо в Акімічі та пропоную його Рок Лі. Хлопець трохи ніяковіє, але приймає частування, знову червоніючи.

— Дуже смачно! — голосно викрикує Лі на весь зал. — Я ніколи не їв нічого смачнішого! Я чув, що цей фуршет був приготовлений вами, Чоуджі-сан? Мушу визнати, що ви незрівнянний майстер своєї справи!

Очі Акімічі спалахують від задоволення, адже мало хто знає, що саме він вклав душу в усі ці вишукані страви. Щодо їжі йому немає рівних, а від комплементів він відчуває себе ще більш щасливим. Наш талановитий кухар починає безперервно тараторити про поєднання смаків, їхні властивості й способи досягнення такого приголомшливого ефекту. Зізнатися, мені навіть стає соромно, що спочатку я примудрилася зачепити його почуття, уплітаючи його працю без особливого задоволення. Отже, його докір мав набагато особистіший характер, ніж я передбачала.

Року Лі помітно кортить поговорити зі мною про щось, але з ввічливості, він не поспішає перебивати натхненного Чоуджі, який починає жестикулювати, розповідаючи про кулінарію, як справжній, неперевершений кухар. Мене дещо смішить стриманість Лі, який киває, аби швидше завершити з Акімічі й перейти до того, що він насправді прагне. Лі постійно окидає мене таким глибоким та ніжним поглядом, від чого я навіть боюся того, про що він так хоче зі мною поговорити. Напевно, з нас двох я єдиною, хто не бажає, аби Акімічі стули нарешті пельку!

— Сакуро, нам треба йти, — влізає в розмову Саске, з’являючись біля мене так несподівано, що я аж підстрибую.

Та насправді я неймовірно щаслива його втручанню! Бо вдавати зацікавленість у тому, що геть не розумієш, та очікувати з замиранням серця небажаної бесіди – неабияк складно!

— Прошу мене вибачити, — чемно усміхаюся я співрозмовникам, радіючи про себе тому, що мені не доведеться спілкуватися з Лі.

Варто лише повернутися й зробити крок уперед, як рука Рок Лі зненацька хапає мене за передпліччя. Від несподіванки я завмираю, не розуміючи, як діяти. Залишається лише мовчки дивитися на бідолаху, який злякано лупає на мене очима.

— Сакуро! — витріщає він свої й без того величезні очі. — Я хочу ще раз запросити тебе на перший танець! Я благаю тебе танцювати зі мною першим!

Дійсно, щось таке вже було! Я геть забула про те, що він пропонував мені у парку! Тоді я була надто приголомшена новиною про вечірку, І тепер відчуваю сором за те, що забула про його пропозицію. Відверто кажучи, мені не кортить танцювати у такому вигляді, адже я зовсім не схожа на дівчину, з якою було б приємно провести перший танець, який відкриватиме цей урочистий вечір.

— Що? — усміхається Наруто. — Вибач, Лі, але Сакура вже танцює зі мною.

Тепер я не вважаю, що Узумакі приховує переживання за своєю поведінкою, адже, коли він обіймає мене за талію, я відчуваю спокійне серцебиття та рівне дихання. І це змушує негайно прибрати його руку.

— Але ж я перший запропонував! Ще вчора! Сакура дала свою згоду… начебто, — Рок Лі червоніє від обурення, в той час, як Наруто смакує кожною миттю, дратуючи опонента ще більше.

— Начебто? То ти не впевнений, шовкопряде? — Узумакі відверто тисне на бідолашного, скорочуючи відстань. — Можливо, ти лише прийняв бажане за дійсне, га?

Узумакі випромінює гордовитість та холод у своєму погляді, чим неабияк нагадує мені свого найкращого друга. Чому Наруто копіює поведінку Саске? Адже тепер я починаю розуміти, що він робить це з тієї сварки на узбережжі. Навіть у машині він поводився якось дивно, відгороджуючись від усіх, наче йому ні до кого немає діла. Тоді я не звернула на це увагу, але тепер все стає на свої місця!

— Наруто, не награвся ще? — пирхає Учіха, перериваючи їхню суперечку тим, що просто тягне мене за собою.

Обертаючись на мить, я ловлю на собі погляд Наруто, який вражає мене своєю люттю. Він настільки розгніваний, що в мене перехоплює подих. Навіть поваливши хлопця на землю, який збив мене з ніг на забігу, він не випромінював такого відвертого невдоволення та роздратування, як у момент, коли я зустрічаюся поглядом з його великими блакитними очима.

Та що це за чортівня?