Читати книгу - "Промені надії, Олександр Бабич"

Місця сили, капища та старі боги

Шо ж, настав час поговорити про місця сили - святі для послідовників певного вчення місця, об’єкти поклоніння, місця підзарядки енергією, місця ритуалів і жертв. Зазвичай вони  розташовуються в місцях, що виділяються географічно або геологічно, в місцях первісних поселень або біля дольменів. Місце може стати «місцем сили» після привернення до нього суспільної уваги фахівцями - археологами, етнографами чи істориками, які передбачили або встановили його зв'язок з поклоніннями у давнину. Часто вважається, що чим більше людей відвідує «місце сили», тим більше енергії в ньому накопичується - такі місця називають «намоленими місцями». В Україні такими місцями є, наприклад, Бакота в Хмельницькій області, Писаний камінь в Івано-Франківській області, Скелі Довбуша (там же), гора Тотоха в Київській області, озеро Бучак і Бабина гора в Черкаській області, і багато інших. 

Чимало з цих місць можуть похвалитися наявністю давніх і не дуже печер, підземних храмів, шахт, проваль тощо. З роками ці підземні приміщення обростають легендами, міськими “страшилками”, міфами і просто дивними історіями. Але всі ці історії об’єднує одне - підземні капища завжди асоціювалися з темрявою і забутими богами. Вони є залишками древніх цивілізацій, які поклонялися силам, що перевершували їхнє розуміння. Чи були ці “боги” дійсно надприродними істотами, прибульцями з космосу чи з інших вимірів або реальностей,  чи лише уособленням природних явищ, яких не могли пояснити люди того часу? 

У будь-якому разі, згадка про сплячих богів, пробудження яких може нести хаос (або навпаки, навести лад в оточуючому безладі), є частиною фольклору багатьох народів світу. Згадаємо Сплячого Бога (і заодно асурів), який створив цей світ, а потім вирішив трохи перепочити після важкої справи. Саме тому у світі зараз кояться всілякі негаразди - творець заснув і не контролює ситуацію. Але колись він прокинеться і наведе лад - покарає поганців, виправить все те лихо, що накоїли люди, після чого настане золотий вік миру і процвітання. Інша версія полягає в тому, що весь оточуючий нас світ (ба навіть світи) - це лише сон Сплячого Бога. І яким би страшним і несправедливим цей світ не був, Бога краще не будити, бо це буде кінець всього сущого і всіх істот, які мешкають в кожній з існуючих реальностей. Яка б з версій не була правильною, прихильники обох з них досить часто називають Сплячого Бога Байдужим Богом, бо він мирно спить і йому байдуже до всього, що відбувається у світі…

На відміну від монотеїстичних уявлень в Сплячого Бога, досить часто можна почути про цілі пантеони, наприклад, про Старих Богів - незліченних безіменних богів, духів дерев, скель, струмків, печер тощо. Віра в них - не така структурована, як інші релігії, але все одно існують певні базові цінності, заповіді, і практики, зокрема - медитації в місцях сили, в ході яких люди заряджаються енергією, але й водночас віддають частину своєї енергії, переживають містичні одкровення, отримуючи нову інформацію, і одночасно віддають в цей своєрідний банк даних інформацію, накопичену ними в процесі життєдіяльності. А згадайте про скандинавський чи давньослов’янський пантеони, про “родичів”... 

Але повернемось до місць Сили. В зв’язку з ними варто згадати таку концепцію, як лей-лінії або “світові лінії” - уявні лінії, вздовж яких розташовані місця, що являють  певний географічний та історичний інтерес - стародавні пам'ятники, мегаліти, кургани, священні місця, природні хребти, вершини, водні переправи та інші помітні орієнтири, які були важливими в певний момент розвитку однієї з земних цивілізацій. Лей-лінії утворюють геометричні фігури різних масштабів і рівнів складності, які всі разом утворюють єдину мережу - імовірно, силових ліній енергетичного поля земної кулі - давню інформаційну та комунікаційну систему (кортить згадати в цьому контексті про телепортацію, але не буду). Місць сили, пов’язаних в єдину інформаційну мережу, у світі дуже багато - наприклад, тільки у інків “уака” (місць шанування, святих місць, місць того, від чого пішла людина) - нараховувалось майже десять з половиною тисяч! 

І як би фантастично не звучали ці історії, пов’язані з цими місцями, щось в них таки є, й саме тому вони приваблювали і приваблюють авантюристів, релігійних фанатиків та вчених. Їх досліджували в Аненербе, ними займався особливий відділ НКВД, а потім - відповідна структура у складі КДБ, їх вивчають серйозні вчені, на їхніх місцях часто розташовують наукові лабораторії… А результати досліджень часто являють світу давно забуті технології, які колись широко використовувались, а тепер згадки про них залишились лише в казках і міфах.

Кров, еліксир безсмертя, філософський камінь та Святий Грааль

Ідея про створення еліксиру безсмертя чи філософського каменя, що дарує безсмертя (чи хоча б можливість уникнути старіння), унікальні знання і вміння, завжди була привабливою. Проте, нічого не дається просто так - за цю силу потрібно платити найвищу ціну. Стародавні манускрипти натякають, або навіть прямо свідчать що філософський камінь - це не просто матеріальний об'єкт, а субстанція, створена шляхом жертвування людською кров’ю. Причому, добровільної пожертви.

Людська кров, незважаючи на її значення для забезпечення життєдіяльності організму, здається медицині чимось простим і звичним - простою рідкою сполучною тканиною, що переносить гази (кисень і вуглекислий газ), поживні і біологічно активні речовини, бере участь в терморегуляції, захищає організм від мікроорганізмів і чужорідних тіл. У всіх хребетних кров має червоний колір завдяки гемоглобіну (залізу), але у молюсків та членистоногих вона блакитного кольору через гемоціанін (мідь). Згадайте відомий вислів “блакитна кров” - чи не означає це те, що боги і перші (а може й сучасні, але тіньові) правителі людей були не зовсім людьми, а точніше - зовсім не людьми, раз їхня кров була блакитного кольору завдяки гемоціаніну?