Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

— І вам доброго дня, — просто відповіла вона, уважно стежачи за кожним його рухом, відчуваючи себе ніби в клітці з тигром.

— Як поживала принцеса весь цей час? — спитав він, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Прекрасно! — з усмішкою відповіла Віка, не здогадуючись, який ефект мають її слова. — Мені тут усе подобається, у вас чудовий ліс. Нещодавно натрапила на галявину з ягодами.

Вона хотіла ще щось додати, але замовкла, помітивши, як його очі звузилися, а погляд став холодним, мов крижаний вітер.

— Прекрасно?.. — повторив він крижаним тоном.

«Що йому не подобається?» — здивовано подумала Вікторія, не розуміючи різкої зміни в настрої.

— А хіба мало б бути інакше? — спитала вона, широко розплющивши зелені очі, вдаючи невинність.

З кожним її словом Міхаель усе більше закипав. Після тієї ночі, коли залишив її в збудженому стані під дією зілля, він не переставав про неї думати. Його бажання лише зростало, розпалювалося з кожним днем. Він сподівався, що вона також прагне зустрічі. А ця... безсоромна — чудово проводить час без нього!

— Мало б! — відрубав Повелитель. У його погляді блищала темна жага, мовби хмара насувалася на полонину.

«Він мене лякає! — похолола Віка. — Здається, зараз з’їсть мене без солі...»

Вона нервово проковтнула слину й відступила на крок. Ельф одразу рушив за нею.

Віка задкувала, він наступав. Так тривало, поки вона не вперлася спиною в холодну кам’яну стіну. В притінку вона виглядала мов загнана лань — розгублена й беззахисна.

Він наблизився впритул, і Віка відчула гарячий подих на своєму обличчі.

Міхаель перевів погляд на виріз її сукні.

— Що це з вашим одягом? — запитав суворо.

— Все в порядку, — відказала вона, намагаючись приборкати страх, що підступав до горла.

«Або зараз він візьме мене прямо тут, або приб’є…»

— Не в порядку, якщо я бачу вашу спідню білизну, — холодно мовив він.

«А не треба туди витріщатися!» — подумала Віка, але вголос відповіла іншим:

— Сукня була замала. Довелося трохи змінити фасон, — сказала з отруйною усмішкою, — бо ті сукні, що мені приносять слуги, явно шилися не на мене. Можливо, варто віддати їх тій, для кого вони призначались?

І лише тепер Міхаель зрозумів, що справді не подбав про вбрання для дружини. Слуги, не маючи чіткого наказу, просто принесли сукні, пошиті раніше для Жеолі.

— Це була моя помилка, — несподівано щиро визнав він. — Я негайно накажу змінити ваш гардероб. А ви більше не смійте виставляти свою вроду напоказ.

Він стояв так близько, що від його присутності в повітрі згущувалося тепло, й у Віки запекло в щоках.

— Я нічого не виставляла! — обурено заперечила вона. — У цьому дихати було неможливо!

— Здається, вам і зараз не надто легко дихається... Ви виглядаєте схвильованою, — промовив він з нахабною усмішкою.

«Який паразит! — майнула думка. — Сам притиснув мене до стіни — і ще сміє знущатися!»

— Це все через вас! — сміливо заявила дівчина. — Чи не могли б ви, будь ласка, відійти подалі?

Не встигла вона договорити, як чоловік просунув руки між її тілом та стіною, міцно обхопив за стегна й одним рухом підняв над підлогою, притиснувши до себе ще сильніше. Так, що вона опинилася сидячи в нього на талії.

— Що ви робите?! — вигукнула Вікторія, намагаючись відштовхнути його, впершись долонями в його плечі. Вона чудово розуміла, що її легкий одяг не стане йому на заваді, і зараз може статися непоправне. Якщо це трапиться — вона більше не зможе розірвати цей шлюб, і всі плани підуть шкереберть.

«Як так виходить, що кожна зустріч із цим чоловіком перетворюється на небезпечну гру? — блискавкою промайнуло в голові. — І кожного разу я на межі втрати цноти?!»

— Виріз вашої сукні наштовхує мене на певні думки і дії, — прошепотів Темний, а його долоня вже ковзала під тонкою тканиною, впевнено шукаючи шлях до оголеної шкіри.

Вона відчула, як його тепла рука проникла під пояс легкої білизни.

— Ви божевільний!.. — видихнула Віка. — Заберіть свої руки…

Але не встигла договорити, бо його дотик сягнув зовсім заборонених меж.

Вікторію ніби в жар кинуло — дихання стало частим і уривчастим. Цей несподіваний напад пристрасті змусив її розгубитись, і вона, на мить, піддалася на дотик його впевнених пальців.

«Цей чоловік знає, як поводитися з жінками!» — майнула думка, коли вона трохи отямилася.

Розплющивши очі, вона натрапила на його пильний погляд. Його очі пили її емоції, всотуючи в себе, як хижий звір — кожен подих і здриг тіла.

«Я що, в руках у сексуального маніяка?» — блиснуло в голові.

Він повів далі, і її накрила хвиля насолоди, що змусила ледь не зомліти.

«Що зі мною коїться? Може, він знову підмішав щось у вино? Хоча я нічого не пила…»

У скронях билося серце, голова паморочилася, тремтіння не полишало.

Тож вона навіть не почула, як у двері постукали.

— Я зайнятий! — роздратовано крикнув ельф, не озираючись.

— Його Імператорська Величність прибула, — почулося з-за дверей.

— Продовжимо після прийому, — прошепотів Міхаель, обережно поставивши її на підлогу. Сам поправив сукню, яку трохи скомкав.

«Навіть не сподівайся! — огризнулася подумки Вікторія, ще перебуваючи в тумані. — Я втечу при першій же нагоді!»

Міхаель покликав слугу й наказав принести накидку. Сам поспішив назустріч імператорові.

Поки його наказ виконували, Вікторія встигла зібратися, пригладити волосся, що вибилося з укладки, й охолодити щоки, палаючі від хвилювання.

Слуги принесли кілька варіантів накидок. Віка вибрала білу — вона найкраще пасувала до світло-зеленої сукні й вдало прикривала злощасний розріз.

Щойно все було готово, її повели до зали для прийому гостей.

«Не сподобався йому мій розріз? — обурено подумала дорогою. — А сам повівся гірше за маніяка!»