Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Її привели до великої урочистої зали з високими склепіннями. Крізь кольорові вітражі лилося тепле вечірнє світло, що танцювало на мармуровій підлозі. Музика повільно лилася струменем, відлунюючи в аркових нішах. Поважні гості в святковому одязі світлих пастельних тонів неквапливо прогулювались, ведучи світські бесіди. Усі були прикрашені вишуканими вишивками та коштовностями.

«Непогано тут живе ельфійське вище товариство, — з іронією подумала Віка. — Цікаво, як живе їхній простий народ?»

Вона зупинилася в дверях і застигла, мов витончена скульптура. Минуло зовсім небагато часу, перш ніж присутні почали звертати на неї увагу.

— Хто це?.. — здивовано прошепотів імператор, помітивши витончену фігуру біля входу. Її світла сукня, підсвічена променем від вікна, надавала їй вигляду тендітної феї.

Міхаель обернувся й не зміг відірвати очей від своєї дружини. Вона була наче з іншого світу — жива, свіжа, із рум’янцем на щоках, що так не схожий на бліді лиця ельфійок. Здавалося, ще мить — і вона змахне прозорими крилами й зникне крізь розчинене вікно в тумані вечора.

Він одразу помітив, як її поява змінила атмосферу: навколо враз затихли розмови, кілька гостей розгублено обернулись. І це — лише від її появи.

Темний ледве стримав посмішку. Він знав: за цією ніжною зовнішністю й невинним поглядом ховається не просто жінка. Це — загадка. І він ще не раз дізнається, наскільки глибокою та небезпечною.

Швидким кроком Аірвел підійшов до дверей і, ввічливо вклонившись, запропонував дівчині свою руку.

Вікторія, наче й чекала цього, царським жестом поклала свою тендітну долоню на його підставлене передпліччя й велично рушила слідом до центру зали — туди, де вже зібралася невелика група на чолі з імператором. Поряд з ним Віка одразу помітила знайоме обличчя — коханку свого чоловіка.

— Це і є ваша дружина з людського роду? — запитав імператор, окидаючи її уважним і, водночас, дещо зверхнім поглядом.

Не чекаючи відповіді, він продовжив:

— Я бачив чимало людських дівчат, але вона перевершила всіх по красі, — мовив він поблажливо, звертаючись більше до ельфів, що стояли поруч.

— Дякую! — не розгубилася Вікторія. — Серед ельфів теж трапляються справжні красені!

— О! — розсміявся Його Величність. — Ви володієте ельфійською мовою?

— Авжеж! — несподівано втрутилась у розмову Жеолі, мабуть, обурена тим, що вся увага прикута до людської дівчини. — Вона ж виховувалась у королівській родині, а тому, безперечно, має знати всі мови світу.

Вікторія здивувалася такому «відкриттю». Про знання мов вона й не думала, але виходить, що її здатність вільно спілкуватися — не її особиста, а залишок від пам’яті тієї, чиє тіло вона тепер займає.

«Цікаво… Знання мов передалися, а чому ж не передалася вся пам’ять попередниці? І де вона сама?..»

— Так, так, так! — підхопив імператор, наче щось пригадав. — Як вам у нашій країні, принцесо?

Тепер він звернувся безпосередньо до неї.

— Чудово, — з усмішкою відповіла Вікторія. — Тут стільки зелені, навколо ліс, свіже повітря. Я раніше не бачила такого буйства рослинності.

— Вона чарівна! — засміявся Його Величність. — І жодного смущення не відчуває!

«А з чого б мені ніяковіти? — подумки хмикнула Віка. — Усі свої. Та он той хлопець узагалі кілька хвилин тому був у мене… значно ближче, ніж личить!»

— Принцеса не тільки багатомовна, — поспішила додати Жеолі, — я також читала, що вона всебічно обдарована: володіє мистецтвом танцю і співу, чудово їздить верхи та стріляє з лука.

— О! — з повагою здивувався імператор.

— Дякую за такий розгорнутий опис моїх талантів, — усміхнулась Вікторія, звернувшись безпосередньо до коханки чоловіка. — Але я можу розповісти про себе й без сторонньої допомоги.

Обличчя Жеолі зблідло, в очах спалахнули іскри, але вона втрималася, сховавши гнів за напруженою посмішкою.

«Отак, люба. Палець у рот не клади — руку по лікоть відкушу!» — зловтішно подумала Віка.

Мовчанка повисла в повітрі, як туман над озером.

— Як цікаво! — втрутився один з ельфів, аби розрядити атмосферу. — Ви вмієте стріляти з лука? Може, влаштуємо турнір? Пані Жеолі — найкраща лучниця серед нас!

Комплімент мав підтримати бойовий дух коханки Повелителя.

— Змагаймось! — одразу відгукнулася вона, окидаючи присутніх запитальним поглядом. — Це було б весело!

Навколо схвально загомоніли.

— Не вийде! — зупинила загальний запал Віка. — Я сьогодні прийшла розважатися, а не змагатися в стрільбі!

— Ви боїтеся програти? Не переймайтеся — я не стрілятиму на повну силу. Ми ж розуміємо, що люди не можуть зрівнятися з нами. Це ж лише дружній поєдинок!

«Ах ти ж, коза!» — подумки вилаялася Вікторія.

Жеолі примудрилася за мить образити не лише її, а й увесь людський рід. Принцеса мріяла заткнути їй рота — погодитись, вийти на стрільбище і виграти, ще й з посмішкою. Але... чи є в тілі принцеси хоч якісь навички? Чи зможе допомогти м’язова пам’ять?

«Я ж у реальному житті й лука в руках не тримала...»

— Невже по мені видно, що я вас боюсь? — зухвало кинула Вікторія, не витримавши. — Сьогодні ми вшановуємо Його Величність. Чи не краще замість змагань зробити вечір яскравим і приємним саме для нього? А всі розваги залишимо на інший день!

Знову повисла напруга в повітрі. Дружина Темного посміла звернути увагу на те, що належна шана імператору не була виявлена. І зробила це прямо при всіх.

Та Віка, ніжно усміхнувшись, обернулася до приголомшеного ходом подій монарха:

— Ваша Величність, ви не відмовитеся потанцювати зі мною?

Ці слова самі вирвалися. У дитинстві вона чотири роки займалася бальними танцями, тож не лякалася музики, але не знала, чи допоможе їй досвід у цьому чужому світі. І що тут взагалі називають танцем?