Читати книгу - "Безтілесна людина"

— Ходімо, — сказав Хедлі.

Сомерс причинив вхідні двері й повів усіх коридором нагору. Будинок був вузький. На кожному поверсі було по одній умебльованій квартирі, і вона займала цілий поверх від фасаду до задньої стіни. Двері на верхньому поверсі, поруч із драбиною, що вела на дах, стояли відчинені. Над замковою щілиною у дверях виблискував ще один замок. Сомерс провів їх до напівтемного коридора з трьома дверима.

— Спочатку сюди, сер, — промовив він, показуючи на перші двері ліворуч. — Тут ванна. Мені довелося опустити в електролічильник шилінг, щоб мати світло. — Він натис вимикач.

Стіни брудної ванної кімнати були обклеєні глянсуватою, під кахлі, шпалерою, підлога вкрита вичовганим ліворуч лінолеумом. Вони побачили стару газову колонку з іржавим баком для води, криве дзеркало над простим умивальником та глечик на підлозі.

— Тут намагалися прибрати, сер, — пояснив Сомерс. — Але на дні ванни, біля дірки для води, залишилися червоні сліди. Він мив над ванною руки. А за котиком для білизни… Стривайте! — Артистичним жестом він відсунув котика вбік, дістав запиленого, ще вологого і вкритого темно-рожевими плямами рушника й коротко кинув: — Цим рушником він витирав руки.

— Добра робота, — похвалив його Хедлі. Він покрутив у руках рушника, глянув на доктора Фелла, усміхнувся й поклав знахідку на місце. — Тепер решта кімнат. А ще мене цікавить ота вірьовка.

Чиєюсь невидимою присутністю були просякнуті ці кімнати, немовби стійким хімічним запахом, що його не міг перебити навіть дух міцного тютюну О'Рорка. Це було щось більше, піж просто житло. Важкі портьєри на вікнах досить великої кімнати були спущені. Під яскравою лампочкою на широкому столі лежав набір невеликих металевих та дротяних інструментів з круглими головками та загнутими кінцями («Відмички!» — аж присвиснув Хедлі), замків, стосик списаного паперу, потужний мікроскоп, коробка з діапозитивами, підставка, на якій стояло шість колб із наліпленими на них ярличками. В кімнаті були також полиці з книгами, а в кутку — невеликий сейф, побачивши який, Хедлі вигукнув:

— Якщо він — злодій-зломщик, то вельми сучасний і вправний! Таких, як він, я не бачив давно. А я й не знав, що цей спосіб відомий і в Англії. Ви звернули увагу, Фелле? Впізнаєте?

— Вгорі вирізано великий отвір, сер, — промовив Сомерс. — Якщо він користувався газовою горілкою з піддувом, то це — найчистіша роботе, яку мені доводилося бачити. Він…

— Він не користувався газовою горілкою з піддувом, — заперечив Хедлі. — Є спосіб кращий і надійніший. Я не сильний у хімії, але, гадаю, він скористався порошковим алюмінієм та окисом заліза. Ви змішуєте зверху на сейфі порошок і додаєте… що?.. порошкову магнезію, а потім підносите сірника. Суміш не вибухає. Вона генерує тепло до кількох тисяч градусів і розтоплює метал. Бачите на столі металеву трубку? Ми маємо таку в своєму музеї. Це — детектоскоп. Його ще називають риб'яче око. Напівсфера рефрактора нагадує око рибини. Його можна вставити в отвір у стіні й бачити все, що діється в сусідній кімнаті. Що ви про це думаєте, Фелле?

— Так-так, — байдужно мовив доктор Фелл, немовби все це не мало значення. — Гадаю, ви розумієте, яка виникає думка? Таємниця. А де вірьовка? Мене дуже цікавить вірьовка.

— В сусідній кімнаті, сер, — відповів йому Сомерс. — Знаєте, та кімната обставлена, я б сказав, у східному стилі.

Говорячи так, він мав на увазі, мабуть, низеньку тахту, розкішні й барвисті, в турецькому стилі, канапи, портьєри, султани, дешеві прикраси та оздоби, а також колекцію зброї. Бачити все це в такому місці було досить дивно. Хедлі відхилив портьєру. За вікном був Блумсбері. У світлі зимового дня Хедлі якусь хвилину дивився на задні дворики Гілфорд-стріт, заасфальтовані дворики Каліостро-стріт та вузький проїзд, що вів до заднього двору дитячої лікарні. Потім Хедлі взяв з канапи згорнену в кільце вірьовку…

Вірьовка була тонка, але дуже міцна і з вузлами через кожний фут. Звичайна собі вірьовка, якби не дивний предмет, прикріплений до її кіпця. Той предмет нагадував чорну гумову чашечку, трохи більшу під кавової, пружну, з нарізкою на краях, схожого на протектор автомобільної шипи.

— О! — вигукнув доктор Фелл. — Бачите?

— Я чув про це, — кивнув головою Хедлі, — але ніколи досі не бачив і не вірив, що таке можливе. Подивіться! Це присосок. Ви, може, знаєте подібну дитячу іграшку? Пружинний іграшковий пістолет вистрілює кульку з мініатюрним гумовим присоском, і він тримається на картоні.

— Ви хочете сказати, — не втримався Ремпол, — що злочинець міг скористатися вірьовкою, прикріпленою за допомогою присоска до стіни?

— Кажуть, що це можливо, — непевно відказав Хедлі. — Звичайно, я не…

— Але як би він забрав її? Чи просто покинув би висіти?

— Певна річ, тут потрібен спільник. Коли натиснути знизу, повітря виходить… Не розумію, як у біса це можна використати для…

— Стривайте, джентльмени! — О'Рорк, який увесь час уважно розглядав вірьовку, вийняв з рота люльку, прокашлявся й хрипким голосом повів далі: — Не хочу втручатися, але, гадаю, все це дурниці.

— Як вас розуміти? — обернувся до нього Хедлі. — Ви знаєте ще щось?

— Мені здається, — кивнув головою О'Рорк, розмахуючи люлькою, — що ця вірьовка належала Луні, цебто Флеєві. Дайте її мені на хвилинку, я подивлюся. Не присягаюсь, але… — Він узяв вірьовку й легко перебіг по ній пальцями, поки дійшов до середини. Потім підморгнув, задоволено кивнув головою і раптом урочисто, мов чаклун, розвів руками, тримаючи в кожній по половині вірьовки. — Ху-у! Так, гадаю, це одна з вірьовок Луні. Дивіться, на кінці однієї половини вірьовки є різьба, на кінці другої — гвинт, і їх можна легко з'єднати. Місце з'єднання помітити важко. Можете самі спробувати. Її не розірве ніяка сила. Зрозуміли? Глядачі зв'язують фокусника — чи як там його — й замикають у ящик Це з'єднання припадає на його руки. Глядачі зовні, для певності, можуть міцно тримати кінці вірьовки. Розумієте? Він зубами роз'єднує вірьовку, затискує колінами кінці й починає шалено вовтузитися та грюкати всередині ящика. Дивина! Містифікація! Найдивовижніше видовище у світі! — Замовкнувши, О'Рорк доброзичливо подивився на них, знову взяв у рота люльку й глибоко затягся. — Б'юсь об заклад на що завгодно, це одна з вірьовок Лупі.

— Я теж не маю