Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Викрадач ангелів 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадач ангелів"

241
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадач ангелів" автора Ів-Марі Лунд. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:
пручався і намагався вирватися.

— Гляньте, що я знайшов, — радісно сказав чоловік. — Ось хто тут нишпорить. Їх було двоє, але другий утік.

— Ми просто хотіли подивитись на машини, — кричав Райн. — Вони нас дуже зацікавили.

Гладкий чоловік зм’як. Начальник і всі решта захихикали.

— Хлопці є хлопці, — сказав начальник. — Відпусти його. — А Райнові суворо сказав: — Тільки зарубай собі на носі, що небезпечно підходити так близько до робочої техніки. Щоб я ноги твоєї тут більш не бачив!

Райн кивнув головою і дременув у бік міста.

Фабіан і Роза стрибнули в канаву й непомітно поповзли в тому самому напрямку з другого боку, минаючи всю ту машинерію. Дощові краплі вже падали рясніше, і гуркіт грому підступав дедалі ближче. Як тільки вони вибралися з лісу, то вийшли на дорогу й побігли з усіх сил. Їм здавалось, що вони чули за собою крик і гуркіт моторів, але не переставали бігти й не озиралися. Біля брами в старе місто їх чекали Райн і Понтус.

Райн витирав спітнілого лоба.

— Мало не вскочили в халепу, — захекано мовив він, чухаючи потилицю.

Фабіан розповів, що вони з Розою підслухали.

— Виходить, вони теж негідники, — похмуро сказав Понтус.

— Якби так, то вони мене не відпустили б, — нагадав Райн.

— Маєш слушність, Райне, — сказав Фабіан. — Здається, що Оксамитовий Лицар, цебто Фенвік, хоче зайти надто далеко й знищити церкву, щоб знайти угоду! Напевно, він найняв цих людей, як то звичайно буває, і вони навіть не усвідомлюють, у що їх уплутали.

Ставало все темніше й темніше. Зненацька небо розпанахала сліпуча блискавка, й відразу ж за нею загрюкали перекати грому. А тоді линуло як із відра. Фабіан зроду б не повірив, що в небі так багато води.

За якусь мить дороги й вулиці перетворились на маленькі річки, й стічні канави стали переливатися через край.

— Нам треба сховатися в будинок! — крикнув Фабіан. — Мерщій!

У місті вже саме збиралися замикати крамниці. Продавці квапилися занести всередину все, що стояло надворі, й зачиняли віконниці. Мокрі, як хлющі, люди, попіднімавши коміри й розкривши парасолі, бігли вулицями додому. Крім дощу, тепер ще знявся й вітер. Він підхоплював сміття, що валялося тут і там, і підіймав його в безладній круговерті вгору. Дощ шмагав по обличчях, і діти дуже швидко промокли наскрізь.

— Підемо до мене, — крикнув Фабіан крізь вітер, що збивав із ніг. — Це найближче.

Вони швиденько перетнули церковний майдан і побігли на протилежний бік у маленький завулок, вимощений бруківкою. Завернувши за ріг, вони налетіли на якогось дядька в чорному вбранні, що, пропливаючи бруківкою, навзнак гепнув у величезну калюжу. Коли знов спалахнула блискавка, вони побачили, що то був Кресп.

Бурґомістр мав доволі жалюгідний вигляд. Його сиве волосся пацьорками звисало на лоба, у нього були банькаті сині очі, а окуляри гойдались на одному вусі. До того ж він увесь був мокрий як кіт, і те, що він сидів у брудній калюжі, не викликало до нього жоднісінької поваги. Фабіан і Понтус підвели його, поправили окуляри й так заходилися обтрушувати, що бризки з нього полетіли навсібіч. Їхнє старання в таку зливу виявилось марним, проте намір був добрий. Кресп у розпачі витріщив на них очі й роззявив рота, аби щось сказати, але якщо й сказав, то все те заглушив несамовитий розлогий грім.

— Ходімте з нами! — крикнув Фабіан крізь дощ і вітер і схопив бурґомістра за руку. — Я живу неподалік.

Хлопці стали обабіч Креспа й спробували бігти, але помітили, що той стогнав і дуже накульгував. Фабіан послав Розу й Понтуса попередити Франса й Віту. Потім вони з Райном узяли бурґомістра під руки й майже потягнули його за собою.

Урешті-решт вони дісталися до сходів дзвонаревого будинку. Вхідні двері відчинились, і Франс занепокоєно спустився їм назустріч. Він підхопив Креспа здоровою рукою і допоміг йому зайти в будинок. Там уже стояла Віта з великими волохатими рушниками. Спровадивши дітей нагору до Фабіанової кімнати перевдягатися в сухе, вона підійшла до бурґомістра й співчутливо його обняла; а він тремтів так, що аж зуб на зуб не попадав.

Понтус стояв у дитячій кімнаті, що була на горішньому поверсі, перед купою Фабіанового вбрання, яке той накидав на ліжко. Приміряючи на себе то одну вдяганку, то другу, він дивився, чи вона йому личить.

— Що за дивний одяг! — спантеличено сказав він, коли Фабіан і Райн зайшли до кімнати. — Усе це личить тобі. А мені геть нічого не личить. Я не люблю таких кольорів, таких штанів і таких футболок. Хіба що ця синя піжама. Може, вона підійде.

Він скинув із себе мохнатого рушника, яким був обгорнувся, і вдягнувся в темно-синю піжаму в місяцях і зірочках.

— Ну от, — сказав Фабіан, не знаючи гаразд, ображатись йому чи ні. — Сподіваюсь, і для Райна щось знайдеться.

Райн був такий огрядний і кремезний, що не вліз ні в що з Фабіаного одягу. Фабіан шмигнув у передпокій і зайшов до спальні батьків. Там перед дзеркалом, вбрана в його сорочку й штани, стояла Роза. Той одяг був на неї трохи завеликий, але вигляд у неї був хоч куди.

Фабіан узяв із батькової шафи картату фланелеву сорочку, пару звичайних штанів і ремінь. Напевно, Райнові це підійде, просто доведеться підкотити рукава й холоші. Хлопець здригнувся і раптом відчув, що й сам він змок і промерз. Треба глянути, в що йому самому перевдягнутися.

— Зійди до матері й батька і випий чогось тепленького, — сказав він Розі. — А ми перевдягнемося й теж спустимось.

У дитячій кімнаті Райн, як і Понтус, зняв із себе весь мокрий одяг і перебрався в сухе. Тоді хлопці спустилися на перший поверх.

У одній із кишень мокрих штанів Фабіан знайшов срібну шпору Оксамитового Лицаря. Він переклав її в кишеню сухих штанів. Ні з того ні з сього він відчув, що вона йому дуже скоро згодиться.

Потім Фабіан згадав про звиток пергаменту з загадкою. Він вийняв його і перечитав ще раз. Загадка була для нього й досі незрозуміла.

І тільки він збирався вішати сушити штани, на підлогу з дзенькотом упав ще якийсь блискучий предмет і закрутився дзиґою. Фабіан став навколішки й схопив його в руки. То був золотий перстень лицаря Вовка. Що йому з ним робити? Він почав надівати його на палець, та відразу й передумав. На нього посипалось би хтозна-скільки запитань, на які він ще не мав відповіді. Хлопець висунув шухляду письмового стола й сховав перстень у

1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадач ангелів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадач ангелів"