Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Худий 📚 - Українською

Читати книгу - "Худий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Худий" автора Дешіл Хеммет. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 48
Перейти на сторінку:
Дороті забажала переповісти мені випадок зі свого дитинства.

— Не треба, — заперечив я. — Подібне вже було в понеділок. Що це? Вставна повела? Надто вже пізно. Краще розкажи те, що боялася сказати там, у вас.

— Але ви тоді краще зрозумієте, якщо я…

— Те саме ти казала в понеділок. Я не психіатр. Не знаюся на впливі дитячих спогадів і не хочу про них чути. До того ж я втомився — цілий день на колесах.

Вона насупилась:

— Ви начебто навмисно мені все ускладнюєте.

— Послухай, Дороті, — промовив я, — або ти справді дещо знаєш, про що боялася сказати при Мімі та Гілберті, або ж ні. Якщо знаєш, то викладай. Я сам тебе розпитаю, коли щось не втямлю.

Вона загорнула край спідниці підкладкою догори й похмуро вп'ялася в неї, одначе коли знову підвела очі, вони вже збуджено сяяли. Голосно, так що будь-хто в кімнаті міг почути, вона прошепотіла:

— Гіл зустрічається з батьком, він бачив його сьогодні, а той сказав йому, хто вбив міс Вулф.

— То хто ж?

Вона похитала головою.

— Він мені не сказав, тільки розповів про зустріч.

— І про це ти боялася сказати при Гілі й Мімі?

— Так. Ви б усе зрозуміли, якби дозволили мені розказати…

— Про те, що трапилося з тобою в дитинстві. Ні, не треба. Що він ще тобі розповів?

— Нічого.

— Ні слова про Нунгейма?

— Ні, ні слова.

— Де твій батько?

— Гіл цього не сказав.

— Коли він з ним зустрівся?

— Він не сказав. Не дратуйтеся, Ніку, прошу. Я розповіла все, що почула від нього.

— Аж надто багато, — прогарчав я. — Коли він це тобі виклав?

— Сьогодні. Він саме розповідав, коли ви зайшли до моєї кімнати. Слово честі, це все, що він сказав.

— Було б дивом, — зауважив я, — якби хтось із вашої родини розповів би про все зрозуміло і щиросердно — хай би про що.

Нора принесла каву.

— Що це тебе непокоїть, синку? — поцікавилась вона.

— Різне, — відповів я, — загадки, байки, я вже надто старий і хворий, щоб знаходити в цьому втіху. Поїхали назад до Сан-Франціско.

— До Нового року?

— Завтра, тобто вже сьогодні.

— Охоче. — Вона простягнула мені чашку. — Ми можемо повернутися назад літаком, якщо бажаєш, і зустріти Новий рік вдома.

— Та я вам не брешу, Ніку! — з тремтінням у голосі озвалася Дороті. — Я сказала все, що… Не сердьтеся, прошу! Я так… — Вона затнулася і розплакалася.

Я погладив Асту і важко зітхнув.

— Ми всі стомлені й роздратовані, — зазначила Нора. — Давай-но відправимо цуценятко на ніч донизу, ляжемо спати, а коли відпочинемо, продовжимо розмову. Ходімо, Дороті, я принесу каву до спальні й дам нічну сорочку.

Дороті підвелась і побажала мені на добраніч.

— Я дуже шкодую, що така дурна, — сказала вона і пішла за Норою.

Повернувшись, Нора сіла на підлогу поруч зі мною.

— Черга нашій Дорі порюмсати й поскиглити. Життя для неї обернулося на пекло, як тільки… — Вона позіхнула. — Що то в неї за страшна таємниця?

Я переповів слова Дороті.

— Все це схоже на несусвітну дурницю.

— Чому?

— Хіба ні? Адже всі решта розповідей цього сімейства виявились дурницями.

Нора знову позіхнула.

— Цього, може, достатньо для детектива, але зовсім не переконливо для мене. Послухай, чому б нам не скласти список усіх підозрілих, мотивів їхніх дій та ключів до розгадки й звірити з…

— Роби це сама. Я йду спати. А що значить ключів до розгадки, матусю?

— Ну от, скажімо, те, що Гілберт прокрався навшпиньках до телефону сьогодні вночі, коли я залишилася сама у вітальні, й, гадаючи, що я сплю, попросив телефоністку ні з ким їх не з'єднувати до ранку.

— Так, так.

— Або, — провадила далі Нора, — відкриття Дороті, що ключ від квартири тітки Аліси був у неї весь час із собою.

— Так, так.

— Або ж те, що Стадсі штовхнув ліктем Мореллі під столом, коли той став розповідати тобі про приятеля-п'яницю Джулії Вулф, кузена того, як його, Діка О'Брайана.

Я підвівся і поставив чашки на стіл.

— Просто не знаю, як може детектив щось розплутати, не маючи такої дружини, одначе тут ти вже трохи переборщила. Стадсі стусонув Мореллі через висловлене мною бажання відпочити без зайвого клопоту. Мене тільки непокоїть, чи вони відлупцювали Горобця, щоб вберегти мене від нападу, чи щоб він не розповів зайвого. В мене вже очі злипаються.

— В мене також. Послухай, Ніку. Скажи правду, коли ти боровся з Мімі, то відчув збудження?

— Трішечки.

Вона зареготала і підвелася з підлоги.

— Ах ти старий розпуснику! Поглянь-но, вже розвиднілось.

26

Нора розштовхала мене о чверть на одинадцяту ранку.

— Телефон, — повідомила вона. — Дзвонить Герберт Маколей і каже, що у важливій справі.

Я пішов з вітальні, де спав, до телефону в спальню. Дороті ще міцно спала.

— Алло! — пробурмотів я в трубку.

— Розумію, що для ленчу ще надто рано, — сказав Маколей, — але мушу негайно з тобою зустрітися. Можна мені зазирнути зараз до вас?

— Звичайно. Поснідаємо разом.

— Я вже снідав. Замовляйте на себе, я буду за п'ятнадцять хвилин.

— Гаразд.

Дороті ледь розтулила повіки й, сонно пробурмотівши: «Вже, певно, геть пізно», повернулася на інший бік і знову засопіла.

Я умився холодною водою, почистив зуби, зачесався і повернувся до вітальні.

— Зараз він прийде, — повідомив я Нору. — Він уже снідав, але замов для нього кави. А мені курячої печінки.

— Мене теж запрошено на вашу зустріч, чи як?..

— Неодмінно. Ти ж бо не знайома з Маколеєм, так? Гарний хлопець. Колись мене відрядили на кілька днів до його військової частини біля містечка Во, а після війни ми розшукали один одного. Він підкинув мені кілька клієнтів, серед них і Уайнента. Чи не випити нам чогось, щоб розігнати кров?

— Може, б тобі утриматись сьогодні?

— Не для цього ми приїхали в Нью-Йорк. Хочеш піти на хокей увечері?

— Не відмовилася б, — вона налила в склянку віскі й пішла замовити сніданок.

Я переглянув ранкові газети. Там повідомлялося про затримання Йоргенсена бостонською поліцією, про вбивство Нунгейма, одначе більше місця відводилося іншим подіям — «війні кухарів ігорного будинку», за висловом преси, арешту «Принца Майка» Гергюсона та інтерв'ю з «Джефсі», учасником викрадення сина Ліндберга.

Маколей з'явився разом з посильним, який привів Асту. Собаці адвокат сподобався, бо так поплескав її по холці, що аж змусив напружитись — пестощів вона не любила.

Навколо рота Маколея залягли зморшки, обличчя було бліде.

— Звідкіля поліція витягла нову нитку? — спитав він. — Вони що, справді вважають… — Він затнувся, коли зайшла Нора., яка встигла одягтися.

— Норо, це Герберт

1 ... 34 35 36 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Худий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Худий"