Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Його роздуми обірвав грюкіт засува. Відчинилися двері, і веснянкуватий уніс шматок яловичини, окраєць білого хліба і кухоль свіжої води.

— У нас не будеш голодувати, — сказав він. — Можеш не боятися. Ніхто тобі не вчинить нічого поганого, їж!

Увечері весь загін — чоловік сто двадцять — зібрався в затишній улоговині навколо багаття. Вмостившись на землі, розбійники чекали полоненого.

Анджоліно сидів, оточений десятком помічників, і похмуро дивився у вогонь. Паоло окинув поглядом мовчазний гурт людей. Він чув завивання вітру, рев водоспаду, і на якусь мить йому здалося, що десь зовсім близько шумить його рідне море.

— Ти знаєш мене? — спитав його Анджоліно. Паоло заперечливо хитнув головою. Яскраво палахкотіло багаття, відбиваючись вогниками в очах присутніх, що насторожено дивились на високого широкоплечого юнака.

— Мене називають Королем полів, — гордо промовив Анджоліно. — Ми забираємо у багатих і віддаємо бідним. Ти чув що-небудь про нас?

— Так, я чув про вас.

— І ти, дурню, все ж таки вирішив захищати товстопузого епіскопа? — гнівно мовив Анджоліно. — Ти знаєш, що оті три тисячі унцій, які він віз з собою, здерто з селян?

— Коли я захищав епіскопа, я й гадки не мав, хто ви такі. — В голосі Паоло не відчувалося страху.

— Він бреше! — крикнув хтось із присутніх. — Повісити його!

— Прикуси язика! — Голос Анджоліно звучав суворо й рішуче.

Всі стихли.

Анджоліно, нічим не видаючи свого хвилювання, знову звернувся до бранця.

— Розкажи нам, хто ти такий і куди йдеш? Говори голосно, щоб усі тебе чули.

Паоло, ніби прокинувшись від сну, почав розповідати про свої пригоди. Ніхто не перебивав його. Вуха слухали його розповідь, серця розуміли її. Ніколи ще не доводилося Паоло говорити про своє життя. Ніколи ніхто не питав у нього: хто ти такий? Але тепер, осяяний теплими відблисками багаття, він говорив, і слова ніби самі собою зривалися з його вуст.

Похмуре обличчя Анджоліно проясніло.

— Мене примусила тікати в гори сваволя поміщика, — сказав він, коли Паоло скінчив свою розповідь. — Тобі ж горя завдали п'ятнадцять мішків солі. Але, зрештою, це те ж саме. Куди не подивишся — скрізь те саме. — Розбійники мовчки кивали головами і задумливо дивилися у вогонь.

ВЕСНОЮ 1269 РОКУ

Швидко проминули зимові місяці з карнавальними святами. Настала весна і вкрила береги каналів і проток ніжною зеленою ковдрою, зігнала з високого небесного склепіння хмари. На деревах і кущах розпускалися листки й квітки.

На острові Ріальто, де й узимку ні на мить не втихомирювалося кипуче ділове життя, настав час готуватися до далеких мандрівок.

Кораблебудівники вбивали останні цвяхи в торговельні каравели, спорудження яких було розпочато в минулому році. Весною або влітку ці кораблі мали вперше вийти в море з ескадрами республіки. Щороку збільшувалася кількість суден, які під венеціанськими прапорами із золотим левом вирушали в усі кінці світу, і що далі, то дужче зменшувався вплив найнебезпечнішої суперниці — Генуї. Чотири ескадри привозили в Венецію товари з Індії, Греції, Палестіни, Сірії, Єгипту, Африки та країн, розташованих по узбережжю Чорного моря. З Венеції ці товари розвозили по всій Європі.

Месер П'єтро Бокко поїхав із своїм секретарем в Старе Ріальто. Він був у доброму гуморі — троє його партнерів доручили йому придбати на аукціоні за найвищу ціну — дві тисячі п'ятсот дукатів — корабель другої ескадри. П'єтро Бокко не мав сумніву, що такою сумою йому вдасться вибити з сідла усіх конкурентів. Ескадра мала вирушити в дорогу десь у середині квітня.

Взимку П'єтро Бокко не марнував часу. На складах у себе вдома, а також у найнятих на березі Великого каналу підвалах він зібрав чимало всіляких товарів: скла, дзеркал, ваг, сокир, зброї, гребінців з слонової кістки та інших речей. На сході ці товари легко було обміняти на приправи, золотий пісок, шовк, коштовні камені і килими.

Непогано йшли справи й з племінником, принаймні так гадав месер Бокко. Після останньої сварки хлопець більше не виявляв непокори і ретельно відвідував Лоренцо. Здавалось, він погодився вступити в квітні до школи при бенедиктинському монастирі в Сан-Ніколо.

Біля Понте дела монета месер П'єтро Бокко вийшов із своїм секретарем з барки і попрямував вуличкою золотарів, різьбярів по кістці та міняйл до Старого Ріальто, де вже зібралося чимало купців. Він вітався з знайомими, проходив попід арками, збудованими для захисту від дощу, то тут то там затівав розмови, корисні для майбутніх торговельних справ. Потім він наказав своєму секретарю, який невідступно ходив за ним, накупити на Ріва ді ферро[10] всілякого залізного краму, а сам подався в таверну біля церкви Сан-Джакомо випити кухоль вина.

Довго затриматися йому там не довелося. Слуги вже виносили з приміщення і розставляли під фіговим деревом біля церкви стільці й стіл для чиновників, які мали провадити аукціон. Потроху надходили й торговці. Розбившись на купки, вони жваво обговорювали перспективи аукціону. При цьому кожен обережно намагався вивідати у свого співбесідника його найвищі ставки. Аукціон за старовинною традицією розпочався з продажу кораблів першої ескадри.

Весь день панувало пожвавлення. Після обіду, коли було продано кораблі першої ескадри, надійшла черга до другої. П'єтро Бокко не мав сумніву, що йому вдасться придбати за дві тисячі найкращий корабель другої ескадри. Таким чином, він заощадив би для себе і для своїх партнерів п'ятсот дукатів. А може, йому поталанить, і він купить добру галеру навіть за півтори тисячі. Щасливий випадок на аукціоні неабищо важить.

Однак справи повернулись гірше, ніж він сподівався. Якийсь незнайомий купець перевищив усі можливі ставки і одержав кращий корабель за три тисячі дукатів. П'єтро Бокко довелося вдовольнитися меншою, хоч і непоганою галерою, яку він придбав за дві тисячі.

В наступні дні роботи було багато: вербувати матросів, вантажити товари і виконувати безліч всіляких формальностей у магістраті Ріальто.

Месер П'єтро Бокко не збирався сам вирушати в дорогу. Патроном корабля для подорожі до Бейрута, Дамаска й Кіпра став один з чотирьох його партнерів — діловий, заповзятливий чоловік років сорока.

Серед завербованих матросів був і Маріно. На корабель месера Бокко він з'явився заради Марко, котрому хотів зробити приємність. Взагалі йому було байдуже, куди плисти: у Візантію, Александрію, Марсель, Амстердам чи в будь-який інший порт.

Протягом останніх місяців Маріно не раз зустрічався з Марко. Він довідався від хлопця про його сварку з месером Бокко і тому сказав собі: «Що ж, нехай хлопчина подивиться на світ. Дурнішим від цього не стане. Чого йому