Читати книгу - "На краю Ойкумени"

Начальник Воріт Півдня, він же начальник провінції Неб, жорстокий і владний Кабуєфта, що вважав себе другою особою після фараона в Чорній Землі, викликав командуючого своїми військами, начальника полювання і головного каравановожатого Півдня.

Кабуєфта прийняв викликаних на балконі палацу за багато заставленим столом, в присутності головного писаря. Великий і м'язистий, Кабуєфта пихато підносився над співбесідниками, сидячи, як і фараон, на високому кріслі з чорного дерева та слонових іклів.

Він кілька разів перехоплював запитливі погляди, якими обмінювалися скликані ним сановники, і посміхався про себе.

З балкона палацу, що стояв на підвищеній частині острова, відкривався краєвид з широкими рукавами ріки, що обтікали групу храмів з білого вапняку і червоного граніту. Береги вкривала густа поросль високих пальм, листя яких темною перистою смугою тяглося вздовж підніжжя стрімкого скелястого берега. З півдня підходила прямовисна стіна гранітного плоскогір'я, на східному кінці якого знаходився перший поріг Нілу. Там долина ріки відразу звужувалась, простір обробленої спокійної рівнини обривався біля незмірного пустельного простору країни золота Нуб. З уступів скель дивились на палац могили знаменитих предків — володарів Воріт Півдня, безстрашних дослідників країни чорних, починаючи з самого великого Хірхуфа.[67]

Далина потопала в сіруватій імлі спеки, але на острові була прохолода — північний вітер боровся зі спекою, що наступала з півдня, відганяючи її назад, у пустині, спалені степи.

Начальник Півдня довго дивився в далечінь на гробниці предків, потім жестом наказав присутньому рабові налити по останньому келиху вина. Частування було закінчено, гості встали і пішли за господарем до внутрішніх покоїв палацу. Вони опинилися в квадратній, не дуже високій кімнаті, оздобленій з такою витонченістю і таким смаком, як за часів великого Менхеперри.[68] Гладенькі білі стіни над підлогою були прикрашені широким ясно-синім бордюром із складним прямолінійним орнаментом з білих ліній, а попід стелею йшла вузенька смуга з квітів лотоса і символічних фігур, зображених синьою, зеленою, чорною та білою фарбами на фоні матового золота.

Стеля, окреслена вузькою смужкою з чорних та золотих клітин, перетиналась чотирма паралельними брусками з дерева густого вишневого кольору. В проміжках між брусками вся поверхня стелі була вкрита строкатим візерунком золотих спіралей та білих розеток на червоних та блакитних квадратах, що чергувалися в шахматному порядку.

Широкі одвірки дверей з гладеньких полірованих дощок кедра облямовувались вузькими чорними смужками, перерізаними безліччю подвійних поперечних блакитних рисочок.

Килим, кілька складаних стільців з слонової кістки та з верхом із леопардової шкури, два крісла з чорного дерева з золотою інкрустацією і кілька ящиків на ніжках, що були одночасно столиками, становили всю обстановку просторної і світлої, наповненої чистим повітрям кімнати.

Кабуєфта не поспішаючи сів у крісло, і його різкий профіль чітко окреслився на білосніжній стіні. Сановники присунули стільці ближче, головний писар став біля високого столика з чорного дерева, інкрустованого золотом і слоновою кісткою.

На блискучій дошці стола лежав сувій папірусу з червоно-білою печаткою. За знаком начальника Півдня писар розгорнув сувій і застиг у шанобливому мовчанні.

Командуючий військами, худий, з лисою головою, без парика, підморгнув маленькому дебелому каравановожатому, даючи зрозуміти, що зараз почнеться розмова, для якої їх покликано.

Справді, Кабуєфта схилив голову й заговорив, звертаючись до всіх присутніх:

— Їх величність, володар обох країн Чорної Землі, життя, здоров'я, сила, надіслав мені спішного листа. В ньому звелів його величність здійснити нечуване — приставити до міста живого носорогого звіра, з тих, що водяться за країною Вават[69] і відзначаються страшенною силою і люттю. Багато звірів з далеких країн Півдня приставлялося живими до Великого Дому за минулих часів. Люди Міста і люди Та-мері-хеб бачили великих мавп, жираф, звірів Сетха і земляних свиней;[70] люті леви і леопарди зграєю супроводили великого Усермар-Сотепенру[71] і навіть билися з ворогами Та-Кемту,[72] але ніколи не було піймано жодного носорога.

— З давніх давен володарі Півдня доставляли Чорній Землі все потрібне з країн чорношкірих, для них не було неможливого для здійснення. Я хочу продовжити цей славний звичай: Та-Кемт повинен побачити живого носорога. Я покликав вас, щоб порадитися, яким найлегшим способом ми зможемо привезти в Та-Кемт хоч би одного з цих страшних звірів. Що скажеш ти, Незі, який бачив стільки славних полювань? — він звернувся до начальника полювання, похмурого, опасистого чоловіка, кучеряве волосся, темна шкіра і горбатий ніс якого виказували його походження від гіксосів.

— Неймовірно страшний звір південних степів, шкіра його непрониклива для списів, сила подібна силі слона, — заговорив Незі поважно. — Нападає він перший, розтрощуючи і давлячи все, що стане йому на дорозі. В яму його не піймаєш: важкий звір неминуче покалічиться. Але коли влаштувати велике полювання і знайти матку з малям, то можна, забивши матір, захопити в полон маля і доставити його в Та-Кемт…

Кабуєфта сердито стукнув по підлокітнику крісла.

— Сім і сім разів до ніг Великого Дому, мого володаря, припадаю я. Тьху на тебе, — палець володаря Півдня ткнув в оторопілого начальника полювання, — бо ти грішиш проти їх величності. Ми повинні привезти їм не напівживого малюка, а звіра — нефер-неферу,[73] в розквіті сил, що вселяє повну міру страху. І не можна чекати, поки малюк підросте в нас у полоні… Наказ треба виконати з невідкладною готовністю, тим більше, що звір цей водиться далеко від Воріт Півдня.

Каравановожатий Пехені порадив відправити сотні три найвідважніших воїнів без зброї, з вірьовками і тенетами, якими можна було б зловити страховисько.

Командуючий військами Сенофрі невдоволено поморщився, насупився й Кабуєфта.

Тоді каравановожатий поспішив додати, що можна і не відправляти воїнів, а змусити нубійців самих упіймати звіра.

Кабуєфта похитав головою, скрививши рота в презирливій посмішці:

— Часи Менхеперри і Сотепенри давно минули — мерзенні жителі країни Нуб уже не зігнуті в покорі. Сенофрі знає, з якими зусиллями і хитрощами ми стримуємо пожадливість їхніх голодних ротів… Ні, це не годиться, нам доведеться самим виконати повеління…

— Коли замість воїнів пожертвувати рабами, — обережно вставив Сенофрі.

Замислений Кабуєфта пожвавішав:

— Клянуся Маат,[74] ти маєш рацію, мудрий начальнику війська! Я візьму із в'язниць бунтівників і втікачів, цих найсміливіших рабів. Вони зловлять страховище.

Начальник полювання недовірливо посміхнувся.

— Ти мудрий, володарю Півдня, але, насмілюсь запитати, чим примусиш ти рабів іти на вірну смерть від жахливого страховища? Погрози не допоможуть — ти зможеш поставити проти смерті