Читати книгу - "Північна Одіссея"

Червонястий олень з розлогими рогами визнав верховенство духу цієї місцини і дрімав, стоячи по коліна в прохолодному затіненому озері. Тут не було набридливих мух, і він млосно насолоджувався відпочинком. Коли струмок прокидався і починав дзюркотіти, олень нашорошував вуха; але робив він це лінькувато, заздалегідь знаючи: це лише струмок невдоволено буркоче, несподівано виявивши, що заснув.

Але настала мить, коли вуха оленя тривожно підскочили і нашорошилися, зачувши якийсь новий звук. Він повернув голову, вдивляючись у каньйон. Його чутливі ніздрі затремтіли, нюхаючи повітря. Очі оленя не зріли крізь зелену вуаль, за якою зникав, дзюркочучи, струмок, але до його вух долинув чоловічий голос. Чоловік співав пісню — спокійно й монотонно. Аж ось до оленя донісся різкий брязкіт металу об камінь. Зачувши цей звук, він фиркнув, рвучко скаконув — і вистрибнув з води на лужок, відразу ж угрузнувши копитами в оксамитову зелень трави. Там він знову нашорошив вуха і знову понюхав повітря. А потім гайнув через лужок, зупинившись лише одного разу, щоб принюхатися, — і зник з каньйону, беззвучно розчинившись удалині, як легконогий привид.

Брязкання кованих черевиків об каміння чулося все ближче, а голос чоловіка ставав дедалі гучнішим. Він скоріше нагадував речитатив, а з наближенням стали чітко розрізнятися слова пісні:

Зупинись та поглянь на ці гори чудові!

І не бійся всевладної сили гріха!

Свій рюкзак із гріхами залиш за порогом,

Бо сьогодні уранці зустрінешся з Богом.

Зупинись і озирнись,

Та й на гори по-ди-вись!

Пісню супроводжували звуки натужного кректання й тріскіт; і дух ідилічного затишку дременув навтьоки слідком за червонястим оленем. Зелена вуаль затріщала й розірвалася; з прогалини визирнув якийсь чоловік і уставився на озерце з лужком та на покатий, порослий травою схил. То був непростий чоловік. Спочатку окинувши картину одним всеохоплюючим поглядом, він потім почав вивчати її деталі, звіряючи їх зі своїм початковим враженням. І лише після цього розкрив рота, щоби урочисто і недвозначно висловити своє задоволення від побаченого:

— Сили небесні й вогонь чистилища! Ви лишень погляньте на це диво! І гайок, і ставок, і зелений лужок! Мрія золотошукача і рай для його коня! Зелена прохолода для втомлених очей! Відрада для хирлявих мешканців камінних джунглів! Чорт забирай, це ж потаємне угіддя для старателя і місце відпочинку для його віслючка!

Чоловік був русоволосий, а його обличчя мало дві головні риси — доброзичливість та іронічну посмішку. То було рухливе обличчя. Його вираз швидко змінювався відповідно до внутрішнього стану й думок. Тому процес мислення чітко відображався у чоловіка на обличчі. Думки пробігали по ньому, як хвильки, збурені поривом вітру на поверхні озера. Волосся чоловік мав рідке, стирчало воно нерівномірними пучками і було такого ж незрозумілого кольору, що і шкіра його обличчя. Здавалося, що всі кольори, якими наділила його природа, зосередилися в навдивовижу блакитних очах — сміхотливих і веселих. У них було багато наївного дитячого здивування, але водночас проглядалися і неабияка впевненість у своїх силах та відчуття власної правоти, ґрунтовані на великому особистому досвіді й житейській мудрості.

У дірку, що він її прорвав у вуалі плющів, чоловік прокинув кайло, лопату й ківш для промивки золота. А потім проліз і сам. Він був одягнений у вицвілий комбінезон і чорну сорочку, на ногах мав підбиті гвіздками важкі черевики, а на голові — капелюха, чиї безформність і плямистість свідчили про те, що йому довелося не раз побувати і під дощем, і під палючим сонцем, і біля табірного вогнища. Чоловік випростався і став здивовано оглядати широко розкритими очима принадності таємничого закуточка. Ніздрі його, вдихаючи солодкі пахощі оази, посмикувалися і тремтіли від задоволення, очі перетворилися на сміхотливі блакитні щілинки, на обличчі з'явилася радісна гримаса, вуста його розкрилися, і він захоплено вигукнув:

— Кульбабки та прекрасні мальви! Як же тут гарно пахне! От і розказуйте мені тепер про трояндову олію та одеколон! Хіба ж вони годяться проти цих ароматів?

Чоловік мав схильність до внутрішніх монологів. Мінливі вирази його обличчя дійсно відображали кожну його думку й настрій, але язик, хочеш не хочеш, біг позаду, як прив'язаний, і все повторював зі скрупульозністю стенографа.

Прилігши на краєчку озерця, чоловік надовго припав губами до прохолодної води. «Смакота!» — промимрив він, а потім підняв голову, поглянув на порослий травою схил і витер рота рукою. Схил привабив його увагу. Лежачи на животі, чоловік довго й прискіпливо вивчав форму пагорба. Досвідченим оком пробігся він угору до осипаної стіни каньйону, а потім — униз, аж до поверхні води. Повільно підвівшись, він удостоїв зелений схил другого уважного погляду.

«Добре, — мовив чоловік. — Саме те, що треба», — виснував він, беручи кайло, лопату й ківш.

Легко перестрибуючи з валуна на валун, він перейшов через струмок за озерцем. У тому місці, де схил торкався води, він набрав повну лопату землі і кинув її в ківш для промивки. Потім присів, узяв ківш обома руками і, трохи зануривши у струмок, почав обертати його вправними круговими рухами, від яких вода, то прибуваючи, то убуваючи, почала промивати землю й дрібні камінці. Більші й легші часточки спливали на поверхню, і він вимивав їх через низький край ковша, уміло занурюючи його в проточну воду. Щоб прискорити процес, чоловік час від часу намацував пальцями великі камені і викидав їх.

Вміст ковша швидко зменшувався, аж поки в ньому не лишилися тільки дрібнюсінькі часточки каміння та землі. Від тієї миті чоловік став працювати дуже ретельно й уважно. Почалася тонка промивка, і він працював дедалі ретельніше, прискіпливо вдивляючись у ківш і роблячи легенькі й вивірені дотики. Нарешті, здавалося, в ковші не залишилося нічого, окрім води; але швидким обертальним рухом чоловік вихлюпнув воду через край ковша у струмок і виявив на його дні шар темного піску. Той шар був такий тонесенький, що скидався на мазок фарби. Старатель нахилився над ковшем й уважно придивився. На дні блиснула маленька золота цятка. Він знову занурив ківш у струмок і набрав трохи води. Потім швидким рухом пропустив її по дну, знову й знову перемиваючи часточки темного піску. Винагородою за його зусилля стала ще одна золота цятка.

Тепер промивка стала