Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Веселий ярмарок 📚 - Українською

Читати книгу - "Веселий ярмарок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Веселий ярмарок" автора Сергій Володимирович Кисельов. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 66
Перейти на сторінку:
знає ніхто достеменно...

Бо грім загримів

і дев'ятий упав

У пекло, в геєну вогненну!

...Звичайно, це гріх.

Та мені з голови

Не йдуть все думки неподобні:

Побуть би

десятим

у тої вдови,

А там — хоч і в пекло, в безодню!

Іван Немирович

«СЕЛЯВУХА»

Останній лірико-драматично-трагедійний лист поета до своєї зрадливої коханої

Що ж, ніщо у світі цім не вічне,

Як і ми, як наші почуття...

Зрадивши, ти кинула цинічно:

— Селяві,— таке, мовляв, життя.

Все святе, велике і достойне

Розтоптала.

Й сталося страшне:

Вдарила, немов бика на бойні,

Тобто прикандичила мене.

Ані милосердя, ані знижки

На минуле — бац по голові!

До легкої все звела інтрижки:

Погуляли, й досить — селяві.

...Як мені на серці важко й тоскно,

Мов котяра кігтями шкребе.

Адже все те я сприймав серйозно:

Розумієш, я любив тебе.

Називав «красуня», «фея», «мила»,

Як, мабуть, закохані усі...

Скільки гонорарів полетіло —

Подарунки, ресторан, таксі...

Чесно я платив за щедрі ласки

І за поцілунки вогневі.

Тільки не подумай щось, будь ласка,

Я ж не скупердяга... Селяві.

І хоч знав, обожнюючи палко,

Що порожня, легковажна, зла —

Грала ти під_інтелектуалку,

Бо ж ніколи нею не була,—

Але я — поет культурний, чемний,

Тож банальні мислі, не нові

(Щоб тобі зробити щось приємне)

До небес підносив. Селяві.

Селяві... Бо уклепавсь по вуха,

Жив в чаду оманливих надій...

Що ж, прощай, нещасна селявухо,

Нездійсненний ідеале мій...

О, хотів уже поставить крапку,

Дописавши вірша до кінця,

Та згадав іще пухнасту шапку —

Дорогу, з блакитного песця.

Обійшлась вона у циклик віршів,

А якщо на гроші — сотні в дві.

Тільки сказано це так, між іншим,

Я ж не жмот якийсь там... Селяві.

Ти радала, буду лити сльози.

Не надійсь — не дійде до плачу.

Перейду з поезії на прозу

І ліричну повість упечу.

Бо якщо сказать не фігурально —

Думочка з'явилась в голові:

Я ж моральні (і матеріальні!)'

Збитки компенсую. Селяві.

А не вийде повість — інший внесок

Дам в літературу, далебі:

Настругаю збірку гуморесок

З віршів, що присвячував тобі.

Станіслав Павловський

АНТИГРАВІТАЦІЯ

Виглядаю у вікно — волосся сторчма стає. Ще б пак! Балкон на сьомому поверсі будинку, що навпроти, завис у повітрі! Ще й погойдується, мов човен на воді...

Вискакую на вулицю. Там уже зібрався чималий гурт. Люди дивляться вгору, показують на балкон, на стіну, від якої він одірвався.

— Пожежників викликали? — спитав якийсь молодик в окулярах.

Мій сусіда, людина трохи грубувата, особливо з тими, хто в окулярах, обурюється:

— На біса ті пожежники? Хіба щось горить?

— Та... У них драбини...

— Ні! — авторитетно заявляє чоловічок під парасолькою.— Пожежники зайві. Це експеримент. Антигравітація!

Останнє слово він мовив так смачно, ніби пивка під тараню ковтнув.

Хтось побіг телефонувати до Академії наук.

— Дивіться, оно винахідник! — показала пальцем дівчина.

Усі напружили зір, але винахідника не побачили. Над балконом тріпотів клапоть смугастої піжами.

— А що вона за одна, ота антигравітація? — почулося із задніх рядів.

— Це, товариші, коли речі втрачають свою вагу,— пояснив чоловічок під парасолькою.

Натовп зітхнув, а продавщиця з найближчого гастроному заголосила:

— Нічого не важать? А як мені працювати? На біса такі винаходи! Це ж сісти — раз плюнути!

— Отож-бо! — втрутилася бабуся.— Без чорта тут не обійшлося.

— Давай без дурману! — застеріг мій сусіда.— Який там чорт?

— Рогатий, на тебе схожий,— пояснила бабуся.

Я зареготав.

— Отак завжди! — почулося за спиною.— Кому горе, а кому смішки...

Я швиденько вибрався з гурту. Балкон так само погойдувався у повітрі. Клапоть піжами зник, натомість з'явилося сполотніле обличчя господаря. Він показував на когось внизу. «Невже на двірничку?» — обпік мене здогад. Я наблизився до неї — якраз шурхала мітлою.

— Бачили, до чого наука дійшла? — почав обережно.— Відчуваєш гордість за наших людей!

Огрядна жінка скривилася:

— Яка наука? У людей балкони як балкони, а той харцизяка з сьомого поверху ящики з розсадою на поручні випер, От я йому й наврочила...

— Ви! — скрикнув я.— Ви... таке... можете?

— Пхе! Тільки й того, що сказала: «А бодай би обірвався твій балкон разом з тобою!»

...Коли виконроб запитав, чому я запізнився на роботу, я розповів йому цю історію. І, уявіть собі, він не повірив!

Михайло Пальчик

ДОБРОПОРЯДНИЙ СУСІДА

I

Шановні громадяни судді! Те, що я почув з вуст подружжя Маслюченків, не тільки приголомшило мене, а й... На слова не здобудуся від обурення! Де ваша совість, громадяни Маслюченки? Що таке? По суті? Можна й по суті, шановні громадяни судді.

Маслюченки скаржаться, що я, Потилиця, не впускаю їх у ванну. Брехати не буду: коли проявляю негативи, то не впускаю. А як же я можу впускати? Щоб плівка засвітилася? Думати треба, громадяни Маслюченки! І нічого в двері ванної тарабанити, сусідів з дев'ятої квартири на поміч кликати. Скільки ви не тарабанили б — не достукаєтеся. Це я авторитетно, в присутності шановних громадян суддів заявляю. Ванна така ж моя, як і ваша. Тобто спільна. Де ж, як не у ній, мені розмістити фотолабораторію? На дахові будинку, чи що? Годинами, кажете, проявляю? Буває, що й годинами. А яке вам до того діло?

Шановні громадяни судді! Старі меблі я справді повиносив на кухню. Бо нові купив. Був би у мене сарайчик, то на кухню, звісно ж, не виносив би. Але ж його немає! І кожному зрозуміло, чому немає. Не в селі, а в місті живемо. Шашіль старі меблі поточив? Прикусіть язика, громадянко Маслюченчиха! Я за ті меблі, може, півдачі збудую, якщо знайду на них вигідного покупця.

Громадянам Маслюченкам навіть мій холодильник заважає. А де я його подіну? Свою частину коридора я так завантажив ящиками з картоплею, буряками і морквою, що боком поміж ними протискуюся. От і змушений був сусідів потіснити, трохи площі у них запозичити. Були б ви, громадяни Маслюченки, свідомими людьми, то звернули б на це рівнісінько нуль уваги. Свідомість же у вас, пробачте, не ночувала. Що, що? Холодильник загородив до кімнати прохід? Не смішіть мене, бо впаду! Я не одну сім'ю з квартири вижив... кхе-кхе!.. на цій

1 ... 34 35 36 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселий ярмарок"