Читати книгу - "Мій тато — кілер"

— Я не думав про це. Та й у нас із Юкіко різниця в чотирнадцять років.

— А тут не прийняті нерівні шлюби?

— Прийняті…

— То давай.

— Просто я не хочу.

— Одружитися з Юкіко?

— Не хочу бути сім’янином.

— Егоїст.

— Причому найбільший з усіх егоїстів.

— А Юкіко?

Юкіко — юдзьо, а юдзьо не ставлять таких питань.

Дівчата-юдзьо, красиві й ошатні, сиділи на верандах-пагодах «веселих» будинків по обидва боки вулиць. Юдзьо ставали ніби другими дружинами своїх клієнтів. І догоджали кожному своєму панові не тільки у власних кімнатах, а й у чайних будиночках, де збиралися чоловіки з усіх прошарків японського суспільства.

…Привести дівчину… просто в чайний будиночок, де теж були місця для інтимного спілкування.

Одинадцять років мого життя вмістилися в якісь три дні.

— Ось і все, — сказав я, розуміючи, що це може стати початком нашої розлуки.

— Це було щасливе життя?

— Тепер не знаю.

— Ну, що? — запитав Дмитро, який зателефонував мені ввечері. — Як наше дівчатко?

— Спить, — сказав я.

— Набігалося?

— Щось ніби так.

— Ти задоволений?

— Спасибі.

— Та я не про це… А з хлопцями, тими, що найняв, я розрахувався, і вони роз’їхались по домівках.

Хлопці, які ввірвалися в мою квартиру наступного вечора, були новими стрільцями, яких прислав до нас вітчим моєї дочки.

У Японії каліграфія вважається одним із видів образотворчого мистецтва. У Китаї, на батьківщині східноазіатської традиції каліграфи, її розглядали разом з поезією та живописом як неодмінний атрибут кожної культурної людини, і за якістю почерку визначали характер того, хто писав.

Їх було шестеро — тих, що вибили двері й завмерли в проймі та за проймою, — бойовиків пана вітчима.

— Знову?! — здивувалася Марина.

— Аякже, — буркнув стрілець зі шрамом через усе обличчя.

— А я тебе знаю, — сказала дівчинка.

— І я тебе, — сказав стрілець. — То що? Погуляли й вистачить?

— Ні, — захитала головою моя дочка. — Тату, не віддавай мене їм.

— Іди собі, — попросив мене один із прибулих.

— Ага, — кивнув я. — Зараз.

На війні вірність самурая виявляється в тому, щоб іти без страху на ворожі стріли та списи, жертвуючи життям, якщо того вимагає обов’язок. Адже вірність, справедливість і мужність — три природні чесноти самурая.

Але я ніколи не вважав себе самураєм. Ані на мить. У жодному з найп’яніших снів… Просто є речі, настільки добре розказані іншими, що нерозумно навіть намагатися розповісти про них самому.

— То ти підеш?

— Друже, — сказав я, — ти в моєму домі.

— І що? — запитав він.

— А те, — сказав я, гримнувши його в сонячне сплетіння.

Він упав, придавивши собою