Читати книгу - "Як не скарб, то пожежа"

— Ось тепер усе нарешті добре, — задоволено відказав Семко. — Тепер усе, як і має бути. Він, мабуть, збудує собі нове житло. А ми…

— А ви — марш додому! — гаркнув Пилип Петрович якомога суворіше. — Нема чого плутатися під ногами у професіоналів. З вами всіма ще буде довга і серйозна розмова… якось згодом, — і він відвернувся, набираючи на телефоні номер відділку Мрії.

— Що ж, тоді рушаймо, — згодився Данилко. — Треба ще Ді забрати, вона ж нас чекає. Гадаю, ми всі заслужили як мінімум на морозиво, адже добре попрацювали. Просто чудово.

— Ага, — підтвердив Семко. — Нічогенька така пригода вийшла!

— А як вам кабанюра? — від цього спогаду Миколка аж повеселішав. — А п’ятак у нього який?! Як мішень у тирі! Треба сказати Діані, нехай не розгодовує Кабачка, бо як виросте отакий, то в кімнату не влізе.

Хлопці дружно засміялися. Попри все, що вони пережили, пропри напруження і хвилювання, зараз у всіх було легко на серці. Все сталося так, як вони й бажали.

Усе було справедливо.

«Газета „Вісник Полтавщини“, № 15 (559) від 27 квітня 2008 року».

Як стало відомо з надійних джерел, будівництво санаторію «Лісова казка» для дітей-інвалідів, підступно знищеного заїжджими ділками, відновиться вже цього літа. Місцеві будівельники кажуть, що згодні працювати, цитуємо, «за самі харчі», аби благодійний проект пана Радича все ж утілився в життя. Однак, на щастя, їм не доведеться йти на такі жертви. Мешканці Мрії по змозі долучаються до цієї благої справи, віддаючи хто час, хто гроші, а хто — й власні сили на розчищення спаленої ділянки та підготовку її до нового будівництва. Та найбільше відшкодовувати доведеться шахраям, проти яких уже порушено кримінальну справу. Саме вони й профінансують левову частку реконструкції санаторію.

Завдяки пильності та злагодженим діям неофіційної організації під назвою «Команда Мрії» — нагадаємо нашим читачам, що до неї входять місцеві школярі Діана Бондаренко, Семен Скорик, Микола Маковій і Данило Руденко — правоохоронцям вдалося не лише захистити добре ім’я безневинної людини — обмовленого зловмисниками колишнього лісника Халатурника, а й затримати справжніх винуватців злочину. Програвши тендер на земельну ділянку, ці шахраї зареєстрували фіктивну фірму, «під логотипом» якої знову з’явилися у Мрії, тепер уже в ролі рятівників, розраховуючи на те, що за їхній злочин покарають невинного, а вони, неначе лицарі в сяючих обладунках, щосили рятуватимуть лісову ділянку від остаточного знищення. Що ж, розрахунок був тонким, але він не спрацював. Бо Мрія береже свої легенди.

У видавництві «Хорол» вийшла друком книжка корінного мрійчанина Устима Петровича Ковальського «Історія Мрії». Поміж іншого, вона цікава тим, що саме на її сторінках, ще в рукописному варіанті, було зафіксовано незаперечний доказ непричетності Халатурника до спалення санаторію. Книга написана легко і жваво, дуже захоплює і читається, як чиста вода п’ється. Пан Устим, дізнавшись про вихід праці всього свого життя, сказав корреспонденту, що тепер йому й умирати не страшно, на що його дружина, пані Орина Ковальська, рішуче заявила: «Тепер, коли ти нарешті прославився, а твоя писанина принесла сякі-такі гроші, навіть думати про це не смій!»

Спеціально для «Вісника Полтавщини»,