Читати книгу - "Зброєносець Кашка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— До побачення! — запізніло крикнув Кашка. І Володя, не озираючись, махнув рукою.
Вантажна машина стояла біля воріт табору. Всі вже були в кузові. З ними сиділа худа очкаста Рита, вожата третього загону.
Володя скочив на колесо й перевалився через високий борт.
— Володю! Ми місце зайняли! Йди! — почув він і побачив Юрка Земцова.
Юрко підвівся з передньої лави і махав зім'ятим беретом, на якому щойно сидів. Там же, серед тюбетейок і кашкетів, зеленіла Раїна хустка.
— Зараз, — сказав Володя і підняв рюкзак. Підняв вище, щоб не зачепити чию-небудь голову. Рюкзак був важкий, витягнута рука тремтіла. — Ану, пустіть, — сказав Володя.
Хлопці забурчали і засовались.
— Ходи швидше! — кликав Юрко.
Вже працював мотор, і дно кузова дрібно здригалося під підошвами.
— Зараз, — навіщось знову сказав Володя.
— Та візьміть же у нього мішок! — не витримала Рая. — Бевзі, слово честі!
До рюкзака потяглися чиїсь розчепірені долоні. Володя повільно відвів руку вбік, за борт. І відпустив пальці.
«Вогонь, який живий, він схожий на жар-птицю…»
Рюкзак важко гепнувся біля колеса, і Володя пружно стрибнув поряд. Він почув, як у кузові зойкнула Рая.
Володя вихопив олівець і аркуш з Кащиними віршами. Тепер було все одно. Він притиснув папір до борту машини.
Писав, пропускаючи букви й коми, і відчував, як спливають секунди. Потім крикнув:
— Раю!
Серед здивованих і стривожених облич він побачив Раїне обличчя.
— Слухай-но! — сказав він голосно й чітко, щоб жодної секунди потім не витрачати на повторення. — Зайдеш до нас, віддаси це. — Він простягнув записку.
— Ой Вово! Ой, буде тобі вдома… — швидко почала Рая, бо зрозуміла його одразу. — Ох і дурень…
Але він уже біг, і нашвидку підхоплений рюкзак незграбно стрибав у нього за плечем.
— Новосьолов! Що за фокуси! — Це кричала навздогін Рита, але Володя не озирнувся. Понад усе він боявся одного: не встигнути. Кеди ковзалися по сухій сосновій глиці.
Довгий червоний автобус уже гув напружено й нетерпляче. Ось-ось зачиняться з коротким зміїним шипінням двері! І здавалося Володі, що він уже чує це шипіння. Та, певно, це був зустрічний вітер.
Він устиг.
Він влетів у двері, і вони зачинилися, мало не прищемивши рюкзак.
Одразу ж Володя побачив Кашку. Він сидів біля вікна. Проте дивився не у вікно, а просто перед собою, поклавши підборіддя на спинку переднього сидіння. Поряд влаштувався Гена Молоканов. На пухких колінах він тримав Кащину паличку і з задоволенням розглядав її. «Видурив уже, тварюка», — мигцем подумав Володя. Він стулив уперед і суворо сказав Молоканову:
— Геть.
Той закліпав віями і не ремствуючи зліз із сидіння. Що тепер робити з паличкою, він не знав і нерішуче тупцявся поряд.
Кашка підвів голову. Випростався. І теж закліпав. Автобус уже мчав серед сосен, і на Кащиному обличчі миготіли швидкі тіні.
Володя кинув на сидіння рюкзак, уперся в нього кулаками. Так він і стояв, ледь зігнувшись, і дивився на Кашку. Кашка заусміхався.
В автобусі мовчали. Сергій мовчав і хлопці. Кашка повільно підсунувся до рюкзака й обняв його лівою рукою. Ніби це був не рюкзак, а хтось живий і добрий. І знову глянув на Володю. Дивився він знизу вгору, задерши гостре підборіддя. Посмішка його була все ще несмілива й трошки кумедна, бо не вистачало переднього зуба.
А Володя раптом помітив, що очі у Кашки не сірі. Вони світло-голубі з коричневими цяточками.
Оглавление Владислав Крапивін ЗБРОЄНОСЕЦЬ КАШКА Розділ перший Розділ другий Розділ третій Розділ четвертий Розділ п'ятий Розділ шостий Розділ сьомий Розділ восьмий Розділ дев'ятий Розділ десятий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброєносець Кашка», після закриття браузера.