Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

„То он як воно було!“ — подумала Шайна. — „Фейлан аб Мередид запропонував Фінварові допомогу в здобутті корони, однак у того вистачило твердості відмовитись. І тоді чорний звернувся до іншого претендента… Але до кого?“

— Чому ж, ми приймаємо й відмови, — продовжувала свою гру Брігід. — Та тільки в тому разі, якщо вони щирі. А ви, хоч і відхилили нашу щедру пропозицію, все ж не пішли до відьом, нічого їм не розповіли.

— Бо й з ними я не хочу зв’язуватися. Відьми думають лише про власну вигоду, вони шкодять Катерлахові.

Перебуваючи в ілюзорній подобі, важко виказувати якісь сильні емоції. Проте Брігід володіла цим мистецтвом віртуозно, тому знущальний, зневажливий сміх кремезного здорованя пролунав у її виконанні невимушено та природно.

— Облиште, лорде Фінваре! Ще кілька років тому ви мало не плазували перед відьмами у сподіванні заручитись їхньою підтримкою. А ваше теперішнє протистояння з ними продиктоване лише міркуваннями політичної доцільності. Ви не побігли до відьом, бо насправді вам сподобалася наша пропозиція. Ви побачили в ній шанс для себе і вирішили скористатися нашими послугами, не давши нічого взамін. А так не годиться. Це зовсім неприйнятно.

На Шайнину думку, тут Брігід трохи перебрала. Навряд чи можна назвати гарною послугою невдалу спробу викрадення Марвен і Ґрайне. Швидше, це лише зміцнило позиції Бренана, а найболючішого удару завдало саме по Фінварові, бо чимало катерлахців були переконані, що серед усіх претендентів якраз він є найімовірнішим спільником чорних чаклунів.

Проте на Фінвара аб Дайхі її слова справили сильне враження. Він ще дужче зблід і, затинаючись, сказав:

— Я й гадки не мав цим користатися. Думав, що після моєї відмови далі справа не піде. Але наступного дня королю стало гірше… як і обіцяв ваш посланець… І тоді вже було пізно щось робити. Я вирішив, що на угоду з вами пішов хтось інший…

Голомозий дідуган, яким керувала Шаннон, передав її приголомшений скрик єхидним кректанням. Шайна, хоч і була шокована, змогла утриматися від зовнішнього прояву своїх емоцій. Крім того, вона миттю збагнула, що Брігід свідомо спровокувала Фінвара на це зізнання, а отже, й раніше здогадувалася, що Енгас помер аж ніяк не з природних причин. Чи то пак, знала напевно! Поза сумнівом, це було відомо й найстаршим сестрам. А ще, звичайно, Альсі — бо не могла ж друга за майстерністю лікарка серед відьом не помітити, що її пацієнт став жертвою зухвалого та підлого злочину…

Якби зараз усе залежало від Шайни, вона продовжила б виставу, дужче натисла б на Фінвара аб Дайхі й таки вибила б із нього згоду співпрацювати з удаваними чорними чаклунами. Далі вигадала б якийсь зловісний ритуал, що його Фінвар мав провести наступного дня, і влаштувала б йому пастку.

Проте Брігід так не вчинила. Зовсім не з милосердя — а просто з притаманного їй загостреного почуття справедливості. Безперечно, вона вважала Фінвара винним і була переконана, що він заслуговує на покарання. Але його вина полягала не в змові з чорними, а лише в злочинній бездіяльності, що призвела до смерті короля, і саме за це він мав заплатити.

Брігід запалила чарами світлову кулю в люстрі під стелею і скинула з себе, Шайни та Шаннон ілюзорні подоби. Побачивши, як на місці трьох грізних чорних чаклунів з’явилися не менш грізні відьми, Фінвар аб Дайхі ненадовго сторопів і втупився в них нажаханим поглядом. Відтак зіскочив з ліжка, аж підлога здригнулась, і кинувся до дверей. Однак Брігід завчасно заблокувала їх, тож він з розбігу втелющився в них своїм гладезним тілом і мало не гепнувся додолу.

— Ви звідси не вийдете, — сказала Брігід. — А якби й вийшли, що далі? Покликали б своїх людей? Розповіли б їм, що підступні відьми хитрощами витягли з вас зізнання у зносинах з чорними чаклунами?

Фінвар аб Дайхі зацьковано зиркнув на неї.

— Я з ними не зносився. Я відмовився від їхніх послуг. І взагалі… — Він зробив паузу і примусив себе набрати гордовитого вигляду, що в одному спідньому було нелегко. — І взагалі, це буде ваше слово проти мого. А я все заперечуватиму. І ще подивимося, кому з нас повірять. Усім відомо, що ви проштовхуєте на трон відьмака з відьмачкою, тому вас не можна назвати неупередженими свідками.

— Бачу, ви ще не до кінця прокинулися, лорде Фінваре, — незворушно мовила Брігід. — Бо інакше б збагнули, що ми подбали про докази. — Вона торкнулася пальцем маленького діаманта в своїй правій сережці. — Це камінь-мнемонік, він запам’ятав усю нашу розмову. Справдешність запису підтвердять не лише відьми, а й навчені чаклуни. За потреби звернемося навіть до кованхарського Маґістрату, щоб надіслав на суд своїх представників. От їх уже точно не можна буде звинуватити в прихильності до нас.

Фінвар аб Дайхі вмить розгубив усю свою погорду. Він повернувся до ліжка, взяв широченний халат темно-синього кольору із золотим шитвом, надяг його на себе і вступив босими ногами в капці.

— Верховний Суд не прийме до розгляду такого доказу. Ви здобули його незаконно, проникнувши без дозволу в мій дім і вдавшись до шахрайства.

— Ваша правда, — погодилася Брігід. — Та чи втішить вас це формальне виправдання? Дуже сумніваюся. Однаково всі знатимуть, що за вашого мовчазного сприяння чорні отруїли короля.

— А вас, відьом, звинувачуватимуть у тому, — відбив Фінвар, — що ви неналежно лікували його й дозволили йому вмерти.

— Дурниці! — втрутилася Шаннон. — Енгасова смерть була невигідна для нас. Хіба не розумієте…

— Лорд Фінвар усе розуміє, — урвала її Брігід. — Але він має рацію. Наші недоброзичливці не забаряться розпустити такі плітки. Проте ви, пане, — знову звернулась вона до Фінвара аб Дайхі, — постраждаєте набагато більше. Про корону навіть не йдеться, тут усе ясно, ви остаточно вибуваєте з боротьби. Але цим ваші проблеми не обмежаться. Ви втратите свій авторитет, свою впливовість. Більшість прибічників відвернуться від вас — хто з принципових