Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Молоденька покоївка, неабияк налякана нападом гніву в принцеси-відьми, швиденько помістила сукню до шафи і чимдуж чкурнула геть. А Ейрін, відвівши душу, наостанок копнула потоптаний корсет, відкинувши його в куток, потім роззулася, зняла панчохи, вступила ногами у м’які капці й голяка пройшла до мильні. Там уже збиралась була наповнити ванну, проте останньої миті передумала. Її дуже вабило полежати в гарячій воді й розслабитись, але ще більше тягло до ліжка. Зрештою, сьогодні вранці вона милася, тому зараз обмежилася лише чищенням зубів та простим умиванням, після чого подалась до спальні, надягла нічну сорочку з тонкого батисту і вклалася в уже розстелене ліжко.

Гасити світло Ейрін поки не стала, а взяла з шафки грубезний зошит, що своєю товщиною та цупкою палітуркою, оправленою в шкіру, швидше нагадував книгу — щоправда, з чистими сторінками. На обкладинці маґічним способом було витиснено золоті літери:

Цей зошит учора подарували їй Шайна, Етне та Мораґ. Такі зошити були в усіх відьом, вони передавались у спадок за лінією Іскри, і Ейрін пощастило стати першою — матір’ю-засновницею нового відьомського роду.

Вона відкинула обкладинку. На першій сторінці було написано:

У наступному рядку хтось у належний час вкаже дату її смерті — та це буде ще нескоро. Перегорнувши сторінку, дівчина стала перечитувати написану охайним Шайниним почерком передісторію: про народження Ейрін, про її кровну рідню і про те, як сестра Доріс вер Мирнін виявила в неї Нову Іскру. Шайна вклалася рівно в одну сторінку, зазначивши насамкінець, що перебіг перемовин із королем Келлахом аб Тирнаном є темою відповідного розділу в хроніках роду О’Мейнір.

Перейшовши до чистої сторінки, Ейрін подумала, що їй слід сьогодні ж зробити перший свій запис. Долаючи втому, вона підтяглася й сіла в ліжку, поклавши зошита собі на коліна. Саме в цей час до спальні зазирнула Фіннела.

— О, ти вже збираєшся спати. А я ще хотіла побалакати.

— То заходь, побалакаємо, — запропонувала Ейрін. — Можеш лягти зі мною. Тоді говоритимемо, аж поки заснемо.

— Чудово! Я зараз роздягнуся.

Вона зникла за дверима, і з передпокою долинув її тоненький, але владний голос, що кликав служницю. А Ейрін узяла з шафки чарівне перо, що не потребувало чорнил, і акуратно вивела в зошиті:

За правилами, слід було написати просто „М. Д.“ або, в крайньому разі, „від Мор Деораху“. Проте Ейрін хотіла показати своїм наступницям, що ще до того, як відкрилась її Іскра, вона чудово усвідомлювала різницю між трактуванням Мор Деораху духівниками, північними та південними, і тим, що відбувалося насправді.

Ейрін коротко написала про своє сьогоднішнє відречення від права на леннірський престол і про те, як Шайна прийняла її до Сестринства й оголосила меншою сестрою. Деталі вирішила додати вже завтра, а оскільки написане чарівним пером не розмазувалося й не залишало відбитків на прилеглій сторінці, сміливо згорнула зошит і поклала його на шафку. Потім знову вляглася на подушку і стала думати про те, чи довго їй доведеться навчатися, поки вона опанує поштові чари. Від Шайни Ейрін знала, що відьми ніколи не беруть із собою в подорожі родові хроніки, а завжди зберігають їх на Тір Мінегані. Коли ж виникає потреба щось занотувати, вони просто роблять запис на першому-ліпшому аркуші паперу, а потім пересилають написане на сторінки свого зошита.

Незабаром прийшла Фіннела, вдягнена в довгу нічну сорочку. Скинувши свої пухнасті капці, вона забралась у ліжко і вмостилася поруч із Ейрін. Простягла руку, спрямувавши її на маґічний світильник під стелею, і він поступово потьмянів — але остаточно не згас. У кімнаті запанував затишний присмерк.

— Гарно вийшло, — зауважила Ейрін. — Ти й Лавраса відшила з допомогою чарів?

— Та ні, вистачило звичайного немаґічного ляпаса.

— Він до тебе чіплявся?

— Ага. Поліз цілуватися. Нахабний хлопчисько!

— Ще б пак, — погодилась Ейрін. — Він же не Падрайґ.

— А я б і Падрайґові дала… ну, тобто, дала б йому ляпаса. Я ж не якась там хвойда. Хай спершу одружиться зі мною, а потім… — Фіннела замовкла й зітхнула. — Та я вже й не знаю, чи справді цього хочу. Принаймні не зараз, це точно. Зараз можу думати тільки про те, що післязавтра ти поїдеш, а я залишуся сама… Мені так бракуватиме тебе!

— А мені тебе, сестричко, — сказала Ейрін. — Так важко розлучатися з тобою. Особливо тепер, коли ти почала змінюватися, ставати такою, якою я завжди хотіла тебе бачити.

Кузина знову зітхнула.

— У цьому моя біда. Раніше було легко, раніше я знала, що мені треба, планувала своє життя наперед — чоловік, корона, діти… А тепер цього замало, хочу чогось більшого. Хочу стати справжньою чаклункою, маґія — така чудова річ! Ти правду казала, Ейрін, на світі немає нічого цікавішого за чари.

Ейрін присунулася до Фіннели й погладила її по голові.

— А найсмішніше те, — промовила вона, — що це був лише умоглядний висновок. Я ще й досі не пізнала смаку чарів.

— Він… чарівний. І що більше його куштуєш, то дужче хочеться. Майстер Іґан твердить, що я можу стати могутньою чаклункою…

— Шайна з ним згодна, — підхопила Ейрін. — Вона каже, що з кожним днем твоя сила зростає.

— А ще, — продовжувала кузина, — майстер Іґан учора говорив з татом і мамою. Радив їм відрядити мене на навчання до Кованхара.

— Ого! — Це стало для Ейрін несподіванкою. — І що ж вони… Хоча я здогадуюся про їхню реакцію.

— Атож, — сумно підтвердила Фіннела. — Вони аж дибки поставали. Мовляв, це за півтори тисячі миль звідси, а я ще мала,