Читати книгу - "Казки для бабусі"

Розкидаючи взуванкою ґрунт, підбіг зв'язковий. Подав секретареві принт-повідомлення. Звичайний на вигляд аркуш означав: відомості, ним оповіщені, настільки важливі, що їх не можна доручати радіохвилям. Секретар прочитав інформацію двічі. Тоді дав капітанові. Той зосередився на тексті, намагаючись зрозуміти (чи то не зрозуміти) його. Зрештою надірвав ріжечок аркуша і випустив його з рук. Позбавлений захисної оболонки матеріал вступив у хімічну реакцію з повітрям. На поверхню посипалися лише темні клаптики, без жодної літери на них.

— Хто налагодив режим особливого засекречення? — спитав секретар.

— Головнокомандувач стратегічними силами. Ще до вильоту.

— На мою відповідальність. Негайно перекажіть на базу зміст цього звіту. Засобами ефірного та субефірного зв'язку. Всю енергію — на форсування сигналу. На захист від можливого перехоплення — часу та потужності не витрачати.

— Слухаю!

Капітан дав зв'язковому короткий наказ. А коли його кроки позаду стихли, спитав несподівано хрипко:

— Та що ж це таке?

— Те, про що ви раніше здогадувалися. Їхній зореліт не був призначений для автоматичного ведення бою. Експертиза уламків розвіює будь-які сумніви.

— Але ж так не буває!

— Жодних відокремлюваних модулів, флеш-катапульт евакуаційних капсул. Бойові та пілотажні пости обладнано по всьому корпусові. Шлюпкові палуби не пов'язані комунікаційними лініями з командним відсіком. Керувати звідти зорельотом… З готової до старту шлюпки технічно неможливо. Корабель сконструйовано так, щоб він ставав до бою, маючи на борту цілком укомплектований екіпаж. Потужність машини підсилити людським фактором. Не зважаючи на можливу загибель екіпажу від вогню супротивника.

— Якийсь безум! Цього не може бути.

— Може. Отепер і зметикуйте, звідки беруть їхні кораблі свої бойові переваги. Парадоксальна тактика, непередбачуваний стратегічний рішенець. Ось чому нам жодного разу не пощастило вивести з ладу їхні зорельоти, коли ми глушили електромагнітним імпульсом їхні процесори керування.

— Ви… цивільний… розмірковуєте щодо стратегії…

Капітан затнувся. Секретареві здалося, що офіцера зараз знудить. Він навіть відсунувся, — така відчутна була хвиля огиди, що нахлинула на співбесідника. Але той одразу ж опанував себе.

— Винен. Прошу не вважати сказане за образу. Я тридцять літ у просторі. Двадцять вісім із них присвятив військовому флотові. Смерть у космосі — справа буденна. Сам горів на станції «Ганімед». Сім діб був серед тих, що пропали безвісти. Коли загинув есмінець «Мангуст»… Зіткнулися з метеоритним уламком. Коли виходили з овердрайва у «сліпому» режимі… Бласт-захист не спрацював… Троє в пілотажній рубці — одразу… А до тих, що були в реакторному, рятівники дісталися, тільки запізно. Медальйон, що його вам дали перед вильотом, кожен із нас носить не скидаючи. Самі знаєте на випадок чого. Але я ніколи не бачив військового… здатного натиснути на гашетку, знаючи, що під наведенням — люди… У бойових комп'ютерах наших кораблів є програма. Ви про неї чували, вона блокує артсистеми, якщо в зоні вогню щось живе. Та хоч би й не було такої програми! Це ж немислимо — стріляти по таких самих, як ми. Вони що, хочуть прикритися живим щитом? Сподіваються, що примусять нас відступити по всьому фронту, коли застосовують пілотовану техніку?

— Ні, капітане. Хотілося б помилятись. Але вони, здається, розраховують зовсім не на це.

Держсекретар добирав найпростіші слова, намагався вкласти думки в гранично чіткі мовні конструкції, розуміючи, що не час і не місце тут для складних інтелектуальних вибудов.

— Гадаю, річ не в заслоні. Скорше всього, вони готові до того, що рано чи пізно ми таки навчимося стріляти по живих мішенях.

— Але ж ви — тямущий чоловік. Хіба таке можливо? Хіба ми живемо в епоху світових війн чи за первісного дикунства? Ера експансії, третя хвиля освоєння позаземного простору. Впродовж сотень літ незалежні колонії воюють між собою… За ресурси безлюдних світів, за мінеральну сировину, за право використовувати енергію зірок. Але ніхто й гадки не мав убивати одне одного в цих конфліктах. Немислимо. Спочатку відділяється відсік з людьми, й лише потім корабель виводиться на бойовий курс. Дистанційно чи автоматично. Хіба є щось цінніше за людське життя? Хіба весь дейтерій цієї планети вартий страждання хоча б однієї живої істоти? Ви ж бо — політик… Чи вартий, питаю вас?

Секретар звів очі догори, до запиленого гіпсового неба. Потім перевів погляд на співрозмовника.

— Не вартий, — відповів стиха. — Та, очевидно, є люди, які міркують інакше. Тож нам із вами доведеться з цим змиритися…

Тиша огорнула їх, як ватна ковдра: у вирві перестали вистукувати сервісні механізми, котрі видобували з ґрунту кістяк загиблого судна. Водночас іздригнулися, змінюючи поляризацію, антени на верхівці купола. На капітанському браслеті спалахнув червоний вогник — сигнал про те, що передавачі експедиції послали в ефір та субефір нагальні повідомлення.

Щось відбувалося. Ожили комунікаційні пристрої. У навушниках заметався голос чергового оператора, проте через тріщання завад, викликаних роботою субефірного трансміттера, чулися лише окремі слова: «У третьому квадранті… на субсвітловій…»

— Хіба в армії служать убивці? — ні до кого не звертаючись, запитав капітан. — Та жоден астронавт… Що ми вже озвіріли, втратили розум?

У кратері загули, пожвавішали землерийні автомати. Одночасно заговорила рація:

— Повторюю: в третьому внутрішньому квадранті зафіксовано вихід із овердрайва бойового корабля. Йде на трьох десятих світлової швидкості, починає гальмувати.

— Тип і прапор?

— Крейсер-розвідник класу «Морлок», сигналів державної приналежності не подає. За всіма параметрами — корабель культури ТНЗ-18. Екстраполяція траєкторії дає змогу визначити: правує на бойовий курс.

— Ціль?

— Просторові координати 10-24-75. Місце загибелі їхнього зорельота.

— Перехоплення!

— Перехопити неможливо. У них на борту — екіпаж. Ми послали попередження: не стріляти, на планеті працюють люди.

— Усім — нульова готовність! Крейсерові «Тор» — автоматичний бойовий режим, від'єднати заселений відсік! Крейсерові «Геркулес» — прийняти екіпаж «Тора», залишити позиції орбітального чекання, заховатися від противника за диском планети. Запустити зонди, увімкнути силовий захист!

У навушниках потріскувало. Немов з іншого світу долинали до секретаря та капітана перемовини людей у центральному пульті корабля, що їх викликав:

— Капсула з «Тора» — в зоні захоплення… Точка доторку… Єсть